ЗА 28 РОКІВ ДО АВАРІЇ
Ранок наступного дня після родів.
Андрій Малярський, стояв в сараї. Та роздивлявся уламки. Це були уламки статуї, тієї ж самої статуї, яку 36 років тому, він викопав на розкопках. Дитина ,яку він приніс Світлані, мов тварина, яка вилуплюється з яйця, з'явилась з середини камінця. Це дар Божий, подумав Андрій. Чоловік вийшов на вулицю. Треба було йти в дім, подивитися як там жінка з дитиною. І тут вперше він побачив його. - Мужчину з темними як у ворона очима. Від нього віяло могильним холодом,який викликав страх. Він просто йшов повз їхнє подвір'я. Паркан був низеньким. Чорний погляд зустрівся з очима Андрія. Малярський завмер мов вкопаний. Не зміг зробити ні кроку, до того моменту, поки чоловік не відвернувся.
*
Дитина росла абсолютно нормальною. Андрій зі Світланою назвали малого Олегом. Світланина хвороба, на радощах материнства, не проявлялась. Ну майже не проявлялась.
На днях відсвяткували синових 4 рочки. Андрій працював вчителем історії, дуже подобався учням. В учительській накрив стіл, могорич за сина. Та після уроків зібрав колектив відсвяткувати. Випивали, веселились.
Вчитель фізкультури Павло Анатолійович, після чергової випитої чарки сказав:
- Чули? В нас в селі сектанти якісь з'явилися?
- Ні, не чула. - відповіла вчителька географії, жуючи бутерброд.
- Якісь...- почав Павло Анатолійович, - чи то суботники, чи то п'ятидесятники, їх розвелось вже, що не зрозумієш. То люди ходять туди, чи то вони. Вербують, як ніби. В хаті Марчуків, що виїхали вони зараз, чи то знімають, чи то купили, невідомо.
- Хм, не знаю, давайте за Олежку мого .- перебив всіх Малярський.
Павло Анатолійович не здавався і наганяв страху.
По закінченню банкету Андрій повертався до дому. Ніс торбу з недоїдками в руці. Сніг під ногами перетворювався в болото. На вулиці вже було темно.
« Ооо, та хата.»- побачив він збоку дім Марчуків.
Калітка відчинилась. Андрій закляк. Погляд чорних очей дивився прямо на нього. Це був той самий чоловік, якого він зустрів в той ранок, і це був той самий погляд, спрацював він як і тоді. Малярський став.
- Доброго вечора. - промовив чоловік.
- Доброго. - невпевнено відповів Андрій.
*
Малярський сидів в салоні автобусу, їхав в село, до батька і не тільки до батька. Ці видіння заплутували його.
«Чого я цього не пам'ятаю?»- задавав Олег собі одне і те ж питання. Він їхав за відповідями.
*
Дороги села були одним суцільним болотом. Олег Малярський йшов вгрузаючись в нього. Дорога здавалась довша ніж завжди. А може на те впливало жага дізнатись правду ,та в водночас не знати її.
Олег проходив повз дім Надьки. Дім алкоголічки. Мати того хлопчика з видіння. Хлопчика звали Максим. Вони були однорічки з Олегом. Малярський ніколи з ним не спілкувався. Та сам Максим ні з ким не йшов на контакт. Він був не сповна розуму. Порівнявшись з хвірткою, яка вела на подвір'я, Олег став. Із-за паркану почулись кроки. Хвіртка відчинилася, Максим вийшов з пустим відром. Малярському відкрився здоровенний шрам на кисті руки. Олег підбіг, взяв хлопця за руку. Різко натягнув рукав до середини ліктя. Страшенний шрам продовжувався на всю довжину.
*
Спалах.
Спалах! Максим замугикав, видернув руку від Олега і швидко пішов в сторону криниці, обертаючись, та щось по-своєму, незрозуміле бурмотав. Малярський побіг, побіг в сторону батькової оселі. Забіг до будинку,навіть не закриваючи двері. Тато готував щось на кухні, звідти йшов приємний запах.
Батько взявся руками за лице, скривився і потер його.
Батько відвернув погляд.