Глава 3

Олег Малярський повернувся по закінченню вихідних в місто. Ошарашений , мов в воду опущений. Взяв два дні за свій рахунок на роботі. Працював він в сфері будівництва. Так як закінчив архітектурний. Шеф був не задоволений, але по голосу Олега, було зрозуміло, що з ним щось не так. Не перепитуючи, детальніше, що трапилося, начальник відпустив його. Олег не міг заснути, довго крутився. Не витримав, встав. Зайшов до кухні, взяв молоток, яким відбивають м'ясо, поклав руку на стіл, закрив очі та розмахнувся.

«Не можу!»- подумки прокричав він собі, та опустив інструмент.

Потім різко замахнувся і вдарив себе, що є сили.

Нуль, нічого, ні пошкоджень, ні болю. Трохи подумавши, взяв ніж зі шухляди. Вже сміливіше провів лезом по долоні. Абсолютно ніяких наслідків. Провів вдавлюючи лезо, нічого.

Олег подумав , і не знаючи для чого, вирішив підвищити ставки, як відчайдушний гравець в покер йде ва-банк, так він думав зіграти на все. Малярський пішов до комоду і дістав свій робочий костюм, студентських років. Коли ще підробляв на будівництві, не в якості архітектора, а   “піднеси, подай“. Одягнувшись, хлопець поглянув в дзеркало, роба була йому саме в пору. Костюм синього кольору в плямах від цементу, які не відіпралися. Олег, взувшись, махом, не застібаючи ,накинув куртку,та вийшов в коридор. Двері на два оберти.

«Навіть, коли я йду на можливу смерть .- подумав хлопець .- я все одно зачиняю двері, щоб нічого не вкрали, та й вдягнений я у старий робочий одяг. Коли в нашій країні ціни кусаються, навіть смертник пам'ятатиме за них.»- сам собі посміхнувся Малярський.

Хлопець добрався до того місця, куди запланував. Перед ним височіла п'ятнадцяти-метрова водонапірна вишка. Металевий гігант. По її трубі була драбина, до самого верху. Зазвичай, нижні щабелі обрізають. Щоб не лазили діти , чи інші шукачі пригод. На цій вежі, цього ще не зробили, певно чекали інциденту. Андрій, підійшовши до основи труби, підстрибнув і вхопився за щабель. Метр за метром він ліз догори. Добравшись на самий верх, він став у весь ріст на холодний метал. Перед ним відкрився красивий вид  з висоти на місто. Вогні будинків та вуличних ліхтарів, віддавали жовтими цятками на чорному полотні бетонного міста. Малярський перекинув одну ногу за поручень, потім другу, страх був, щей великий, то не двохметрова висота їх будинку.

«Але й мені не шість!»- вигукнув хлопець, випускаючи безформну кулю теплого пару з рота. До низу ,здавалось, набагато більше ніж п'ятнадцять метрів. Він поглянув у даль. На зоряне небо і відпустив руки.

*

Два алкоголіка, які не встигли набратися в день, пили одну пляшку на двох з горла, яку купили в магазині, який торгує вночі.

«Але й мені не шість!!!»- почувся крик десь зверху, зі сторони башні.

Мужики переглянулися, різкий, ледь чутний свист, удар об землю, з вежівпав хтось. Вони побігли в сторону труби.

*

Політ займав секунд п'ять. Правда…в голові Олега Малярського. Так пройшло менше секунди. Відчуття невагомості геть вбило страх. Удар об землю спинив потік емоцій.

Спалах. Видіння. Олег, маленьким, сидить на дерев’яному стільцеві в сараї. На ньому біла футболка в плямах, червоні,короткі шорти. Батько прикладає здоровенний цвях, і забиває його в коліно хлопця, Олег тримає між зубами зажатий джгут тканини і стогне, з очей сльози, на останньому ударі цвях погнувся.

Спалах. Холодна земля. Ніч. Хлопець порухав одною рукою, другою, ногами. І піднявся як ні в чому не бувало. До нього підбігло два мужики, від яких несло різким запахом горілки.

- Пацан, шо сталось?!- запитали вони з недорозумінням.

- Не знаю, сам тільки підійшов. - відповів Олег, і пішов швидкими кроками від них.

***

До ранку Малярський так і не зімкнув очей від отриманих емоцій. Постояв під холодним душем. Почистив зуби, перекусив чим попало. Пішов пройтись містом.

На переході, через дорогу, загорілося червоне світло. Андрій, та декілька людей чекали біля зебри. Тут хлопець і врятував перше життя. Заблимало жовте світло для водіїв. Червоне авто, марки "шевроле", з шашечкою "таксі", вилетіло на пішохідний перехід. Всі встали, даючи придурку проїхати, лиш маленька дівчинка, яку мати не встигла взяти за руку, побігла вперед, Андрій вискочив, підхоплюючи дівчинку на руки, та спарирував спиною на капот. Водій загальмував, Малярський з дитиною в руках, вдушив спиною лобове скло, пішли тріщини, і скло почало сипатись.

Спалах. Знов видіння. Олег тремтить схований в шафі. З веранди чути чоловічі голоси. Один знайомий,другий - ні. Хлопець тихенько дивиться крізь шпарину, боячись видати хоч звук. Батько, кому належав знайомий йому голос, стояв посеред веранди, держав за руку сусідського хлопчика, сина місцевих алкоголіків, малого в якого несповна розуму. На них з татом дивиться чоловік. Чоловік ,від якого віє холодом, Олегу стає так страшно, як ніколи, що він сам собі зажимає рот тремтячими руками, і підсвідомо знає, не можна ,щоб чорноокий дядько дізнався про його схованку.

«Ось, поглянь!»- кричить батько, він нормальний і розрізає йому руку ножем.

Юшить кров, стікаючи на дерев'яну підлогу.

Малий кричить, тримаючись за руку. Від вигляду крові Олегу стає зле. Незнайомець із чорними очима, без слів, розвертається і іде.

Матір дівчинки підбігла, плачучи, беручи дитину тремтячими руками, позбігались люди. Андрій зліз з капоту, кинув поглядом на водія і побіг крізь натовп.

Дома він виявив ,що його куртку можна викидати.

«Я не такий як всі!!!- зрозумів він і з посмішкою додав ,- я без куртки!»