1. Планета вогню

Полум'я було всюди. Його заграва розчиняла ніч, поглинаючи вкриту зеленню планету й перетворюючи її на планету вогню. Гнаний вітрами розпечений пісок бився об чорну голову Вела. Велетень не розпізнавав запахів, але відчував: тут усе просякнуте смертю. 

Він з'явився сюди на поклик Кая, як і завжди, коли належало виконати завдання. 

Пройшовши крізь сліпучо-яскраве світло там, де Кай невидимою ниткою зшивав запону сузір'їв, Вел і ще двоє воїнів опинилися в єдиному можливому місці незнайомої планети. 

Велетні вперше опинилися на планеті, настільки величезній, що їхні власні розміри здавалися мізерними. Це могло бути змінено Вищою Сутністю, але Кай не втручався без поважної на те причини. 

У руці Вела лежав Іц — незмінне знаряддя з довгим лезом, чия гострота й надійність були перевірені сотнями битв. Вел відчував, що двох інших воїнів давно повалено. Він не боявся смерті, бо був позбавлений почуття страху. 

Його ворог завмер навпроти, насторожено дивлячись згори донизу, немов побоюючись пропустити випад супротивника. Могутні плечі несли на собі звірину голову, хоча, подібно до Вела, монстр, що височів над ним, стояв на двох ногах. Звір побоювався недарма. Він бачив Іц у дії задовго до того, як вийшов на битву — останнім зі свого роду. 

Планета палала, і вогонь, відбиваючись від чорної голови Вела, спалахував в очах завмерлого перед ним чудовиська. 

Тепер не Вел був велетнем. Справжній велетень стояв перед ним, готуючись напасти.

***

Під ногами Вела лежав черговий повалений ворог. Зелена рідина тонкими струмочками стікала тілом звіра, досягала вогню і з шипінням випаровувалася. Велу не потрібно було озиратися, аби розуміти — він приніс Каю чергову перемогу, виконав завдання. Двоє загиблих велетнів, зламаний Іц — і ціла планета знищених ворогів. Така ціна була того варта. 

Усе, що залишилося — повернутися, доки язики полум'я не схопили його самого, і відпочивати, чекаючи від Кая чергового завдання та нового інструмента.