2

Фйордлінд як міг заспокоював неньку, проте в той останній вечір напередодні турніру слова розради застрягали йому в горлі… Єдиною незворушною людиною у цілім домі залишався батько Фйордлінда. Не те, щоб йому було байдужою доля свого первістка, просто він був впевнений у силах свого сина і вважав за краще підбадьорити його:
    –  Фйордлінде, сину, пам’ятай хто ти і що ти можеш. Повір у свої сили й у тебе все вийде. Я впевнений ти переможеш і повернешся додому цілим й неушкодженим.
     – На жаль я не настільки впевнений, як ви, батьку… Моя вправність не може гарантувати мені життя, адже рішення нашого правителя неможливо передбачити.
    – Звісно, сину, проте зазвичай переможці пожинають лаври, а оскільки твої шанси на перемогу досить великі, то можна стверджувати, що твоє життя є лише в твоїх руках. 
– Гаразд, батьку, дякую! Я, мабуть, піду. Треба виспатися якнайкраще перед завтра.
– Ти правий. Добраніч!
    Коли Фйордлінд розплющив очі наступного дня, сонце було вже високо над обрієм. Він швидко поснідав, одягнув свій найкращий і водночас найзручніший одяг, взяв клунок з харчами на дорогу, закинув на плечі свій улюблений лук й сагайдак зі стрілами, запхав у піхви до блиску начищений меч, попрощався з батьками, вскочив у сідло свого білого коня й рушив до Вовчого лігва.
    
    Фйордлінд прибув до неприступного замку Егеля якраз вчасно, тоді, коли сонце почало помалу ховатися на обрій. Пройшовши крізь численні ворота, які охоронялися королівською вартою, він опинився на величезному ристалищі, оточеному високими трибунами, які помалу заповнювалися прекрасними дівчатами. Серед них Фйордлінд поглядом шукав свою кохану Бергелін, якій на нещастя цього місяця теж сповнилося вісімнадцять.  

Сонце вже давно сіло за обрій і над скелями почали згущуватися сутінки, та Фйордлінд ніяк не міг якзнайти дівчину. Він обійшов усі трибуни, проте Бергелін не було на жодній з них. Фйордлінд вже  не на жарт хвилювався, адже вона просто не могла не прийти…
Раптом у повітрі пролунали звуки сурми, які сповіщали про прихід короля й Фйордлінд поспішив зайняти своє місце серед учасників турніру.  Як тільки він спустився вниз на ристалище, ворота зі скреготом відчинилися й на арені у всій своїй грізній подобі під оплески вартових з’явився король Егель. Разом зі своїм почтом винуватець турніру попрямував до своєї вишуканої ложі, куди його поглядом проводжали усі присутні, в тому числі й Фйордлінд. І тут раптом він побачив Бергелін, яка якимось чином опинилася в королівській ложі… Його серце завмерло, коли він побачив як Егель сідає на трон поруч із заціпенілою від страху Бергелін…
Різкий звук сурми пронизав прохолодне вечірнє повітря, відірвавши  Фйордлінда від похмурих думок. 

Начальник королівської варти піднявся на поміст, щоб оголосити правила цього вирішального турніру:
– Вітаю усіх присутніх з початком майже ювілейного 999го  турніру повного місяця! Сьогодні юнаки будуть змагатися не лише за власне життя, а й за руку прекрасної Бергелін, першої красуні королівства, яка зараз сидить поруч з Його величністю. 
Від цих слів Фйордлінд зблід, наче мара й придушені хвилювання почали підійматися з новою силою… А королівський вартовий далі продовжував свою промову:
 – Покажіть себе з якнайкращої сторони любі юнаки, адже це у Ваших інтересах! Сьогодні основним видом змагань буде стрільба з лука. Кожен з вас матиме один постріл, щоб довести свою вправність. Зараз прошу вас по одному підходити до Великої чаші для розподілу по командах.

     Вже добряче смеркло й почали запалювати смолоскипи, коли врешті всі учасники витягли орлині  пера з чаші, форма, узори й відтінки яких розподіляли їх по командах. Турнір розпочали господарі світло-коричневих загострених пер. Серед них обрали найкращого, який одразу зайняв своє місце біля королівської ложі, й найгіршого, якого зразу взяли під свій нагляд королівські вартові.
    Виступили ще три команди й ось настала черга господарів темно-чорних довгих пер серед яких був і Фйордлінд. Перший його суперник ледь зачепив освітлену мішень. Другий був аж ніяк не кращим лучником, наступний уже зачепи яблучко, але все одно його стріла не влучила у центр. Наступним був Фйордлінд… Він підійшов до лінії, з якої мав стріляти.

 Перш ніж зняти свій лук з плечей, він поглянув у королівську ложу й зустрівся поглядом з Бергелін, в блакитних очах якої відображалося глибоке кохання, змішане з хвилюванням… Фйордлінд ледь помітно підбадьорив її поглядом, після чого взяв стрілу з сагайдака, натягнув срібну тятиву, прицілився, глибоко вдихнув прохолодне повітря на всі груди, видихнув і пустив стрілу…
    ЇЇ свист пронизав нічну тишу і затих, коли вона врізалася у самісінькій центр мішені під аплодисменти трибун. Міцно сплетені від хвилювання руки Бергелін з полегшенням розтислися, що не минуло уваги короля Егеля, а Фйордлінд як переможець попрямував впевненим кроком до королівської ложі. Затьмарений власним успіхом, він на відміну від решти переможців допустився жахливої помилки, ставши перед королівською ложою не зі сторони Його величності, а з боку Бергелін… Ця необачність не залишилася непоміченою Егелем, як і ледь помітні погляди, які кидали один одному закохані, й викликала у нього зловісну посмішку…

Як вам?) Варто продовжувати?)) Чекаю на ваші коментарі та зірочки)))