розділ 24

Розділ 24

ТАЙ. Розквіт

Як ніжний подих весни сповіщає дружні сходи, а чудова осінь – багатий урожай, так і небесні дари дощем пролиються на землю. Великі й могутні у цьому світі мають виявити увагу та співчуття до бідних та слабких. Нехай усім вистачить і щастя, і багатства.

(Книга Змін)

Посилку викладачі знайшли напрочуд швидко. Навіть талант Деньки не знадобився. Виявилося, всього й треба було заплатити фахівцю-пошуковику трохи більше і умовити його пошукати на місці, а не по мапі.

Вручивши викрадачам знахідку, маги повторно їх облаяли за те, що викрадають дітей, додали за те, що вирішили заощадити, засунувши всі амулети в одну коробку, при тому, що з десять штук точно по вазі не проходили, а потім віддали нещасних і принижених бідолах дізнавачам.

За провину треба відповідати. А викрадати магів-недоліток, навіть при тому, що не збиралися їм шкодити, — недобре.

На цьому історія з пошуками незрозуміло чого для студентів закінчилася. Начебто. Їх навіть карати не стали. Не вважати ж покаранням необхідність нести Роана, який заснув мертвим сном? Його б у жодному разі не покинули. Та й наказ особисто Ясу в жодному разі сюди не повертатись і не намагатися шукати інші пастки, теж не покарання. Ясу і самому величезні восьминоги не сподобалися. Він так казав.

До школи втомлені пригодники повернулися лише під ранок. І покаранням для них стала необхідність йти і вчитися, незважаючи на те, що хотілося залишитися та виспатися. Викладачам теж довелося забути про сон, але студентів це не тішило. Тим більше дорослі маги, на відміну від різних недоліток, могли собі дозволити напитися зілля, що бадьорить. Ніхто їх перевіряти не буде.

А нагальними проблемами зайнялися лише наступного дня.

***

Магістр Максимо Діньяр загромадив увесь стіл історичними працями воєначальників, великих магів минулого і просто любителів писати автобіографії та публічні щоденники. Всі ці книги маг уже встиг переглянути на предмет згадки ключів-артефактів та поділити на корисні та ні. Переглядав він, звичайно, не сам, надто багато книг йому дали бібліотекари у відповідь на запит. Бібліотекари взагалі за щось його не любили. Ось і довелося створювати алгоритм-плетіння та шукати потрібні слова, не відкриваючи книг. Алгоритм був простенький, так що зовсім не факт, що знайшов щось корисне. Але й він дозволив одразу відкласти убік більшу частину книжок.

— О-хо-хох, — сказав Діньяр, масажуючи втомлену шию. — Ось за це я не люблю предків.

Люди, які писали книги, дійсно любові від нащадків не заслуговували. Замість того, щоб чітко і ясно написати, як саме ключі визначали потрібну кров і скільки цих ключів насправді було, вони дружно видавали уривки героїчних балад, які Діньяр і так знав, хвалили чиюсь передбачливість і раділи тому, що їм хтось розповів таємницю, яку вони не мають права розголошувати.

Крім усього цього марення предки сходилися ще у трьох речах.

Ключі від фортець Депсі та Наскальної були розплавлені, захист повністю перебудований, а ворота взагалі замінено. Тому що від цих ключів виявилося більше неприємностей, ніж користі. Останньою краплею стала відома історія про те, як до Наскальної прискакав уполовинений ворогами загін із пораненим принцом на чолі. Загін тікав від погоні, яка його майже наздогнала, а маршалу Йоту довелося особисто бігати по фортеці в пошуках власника ключа від воріт. І якби цього власника випадково не виявили в сортирі з розладом шлунку, то загін принца покришили б прямо під воротами. Через цю історію про Наскальну досі анекдоти складають, хоча минуло вже майже двісті років.

Ключ від замку Фатир зберігається у королівській скарбниці. Можливо, королі завзято вірять, що замок, який загадково зник, так само загадково з'явиться. Ну або вони зберігають його як сувенір і нагадування про те, що ігри з просторовою магією до добра не доводять.

Ключ від Першої Магічної Школи знаходиться у Острівному Королівстві. Начебто навіть у королів в скарбниці, через що вони періодично шлють дипломатичні місії та починають торгуватися. Останню, пам'ятається, якихось дванадцять років тому гнали до самого узбережжя з улюлюканням та обіцянками повиривати ноги. Некрасиво, звичайно, але навіщо було доводити доброго Йохана п'ятого до того, що він нацькував на дипломатів студентів, які святкували закінчення навчального року на головній площі? Загалом дивні претензії у цих дипломатів. Зрозуміло ж, що якщо королівство чудово прожило сто п'ятдесят років без книг і артефактів, що зберігаються в тій школі, то проживе й далі. А міняти на ці сумнівні цінності шматок узбережжя... дурість несусвітня. Простіше дійсно зібрати коло із найсильніших магів і розламати захист разом зі стінами та воротами. Щось при цьому, звичайно, може постраждати, можливо, школа взагалі вибухне, але шкоди від островитян на узбережжі буде більше. Історично так склалося, що варто було островитянам закріпитись там, як вони відразу починали відвойовувати собі територію далі. Востаннє дійшли до тієї самої школи. Даремно вони, звичайно. Якби вибрали інший напрямок, то швидко б їх не розбили. А так, вчителі евакуювали учнів, а потім влаштували завойовникам друге пришестя Божевільного Вельсу, який навіть після того, як йому відірвало голову болтом, випущеним із штурмового арбалету, продовжив кидатися блискавками і вбивати супротивників у землю.

Взагалі, злити магів — не найкраща ідея. А злити остров'яни вміли. Це зараз вони принишкли і намагаються торгуватися. Бояться кікх-хей з їхніми літаючими механізмами, з яких їх флот одного разу вже закидали горщиками з земляним маслом. А раніше припливали, грабували узбережжя, починали там щось будувати та зміцнювати. І вигнати їх звідти було дуже складно.

Діньяр зітхнув, знову помасажував шию і зачинив книгу, яку переглядав.

Пошуки не допоможуть. Ніде ні в офіційних джерелах, ні в мемуарах не згадувалося, що хтось втрачав ключ-артефакт.