Розділ 20
Чжун ФУ. Внутрішня правда
Коли дельфіни, пустуючи, вистрибують з води, моряки кажуть, що це до бурі. Так вода перемовляється з вітром... Чапля, сховавшись у гнізді, попереджає своїх пташенят про небезпеку; крик її підхоплює вітер і доносить до її дітей, які граються на мілководді. Так вітер перемовляється з водою... Ви повинні навчитися розпізнавати ці передбачення природи, щоб у потрібний момент їх не упустити.
(Книга Змін)
Перші три дні після повернення до школи склалися у Роана якось дивно. Не можна сказати, що погано — не можуть бути поганими дні, якщо їх частина була витрачена на посиденьки в кав'ярнях з прекрасною Йядою. Але й що добре, теж не скажеш — Лєска, який остаточно збожеволів, зажадав негайно плани подальших дослідів, попутно напоївши пивом і розпитавши про сім'ю так прискіпливо, що у Роана почався головний біль.
А може, голова боліла саме від пива, і лікувати її слід було додаванням до організму цього чудодійного напою.
Обміркувавши цю ідею з усіх боків і переконавшись, що Джульєтта сидить у своїй кімнаті, розглядаючи поїдену міллю сукню, Роан вирушив до «Одновухого зайця». Благо студентів там ще не було, вони поки що надто зайняті, та й допити те, що привезли з дому, слід було швидко, поки хтось не вирішив пошукати в гуртожитках контрабандно завезений алкоголь.
Пиво в «Одновухому зайці» виявилося пречудовим — свіжим і звареним за якимось незвичайним рецептом, через що у нього з'явився карамельний присмак. Роан пив, розмірковував про життя, спостерігав за дивним мужиком, який, здавалося, не міг зрозуміти, куди потрапив і що тут робить. А потім у відчинені двері увійшов Ленс Дановер і молодий маг зрозумів, що допився. Не ходять такі знаменитості такими шинками, а значить, це або сон, або щось гірше.
— Здоров'я, — побажав Дановер і сів до столу Роана.
Посмішка у знаменитості при цьому була така, що можна згадувати термінову справу і тікати. Але Роану було ліньки. Пиво ще не допите. Та й якщо це сон, бігати марно.
— І вам того ж, — спокійно відповів молодий маг і спробував вклонитися, не встаючи з місця.
Стіл одразу ж кинувся назустріч, ледь не огрівши його по лобі, «Одновухий заєць» захитався, як нестійкий човен на бурхливій річці, але майже відразу зупинився і продовжив поводитися як пристойний шинок.
— Справи, — сказав Дановер і чомусь похитав головою. — А я тебе хотів порадувати проблемою. Тією, яка здатна прославити твоє ім'я у віках.
Роан хмикнув і ще випив пива. У проблеми, здатні когось прославити, він не те щоб не вірив. Просто був переконаний, що чудово обійдеться без такої слави.
— Місто треба спалити? — уточнив про всяк випадок. — То це вам до Джульєтти.
— Ні, що ти, — відмовився від допомоги в такій справі Дановер і навіть замахав руками. — Нам треба лише, щоб у сторожів кордонів і вільних магів завжди був при собі окріп.
Роан трохи поморгав, з цікавістю спостерігаючи за тим, як постать співрозмовника розпливається плямою, а потім знову збирається в себе. Потім почухав потилицю. Потім глянув у вікно. Після чого нарешті видав:
— Щоби вода закипіла, її треба нагріти. Сильно.
— Нема коли гріти, — сказав Дановер. — Негайно треба, цієї ж хвилини.
— Ну й проблеми у вас, — непідробно здивувався Роан. — Розкажіть їм про таку чудову штуку, як термос. Якщо вони бояться, що й у ньому вода трохи охолоне, нехай кидають у нього вуглик, амулет такий. Його навіть самому можна зробити. Береш заготівкю, запихаєш у неї будь-яке плетіння, додаєш енергію, а потім робиш пробій. Маленький зовсім. Ось енергія виходить та гріє воду. Але краще купити правильний вуглик, його надовго вистачить і заряджати можна.
— Термос не підійде, він відкривається довго, — сказав Дановер. — Тому нам потрібен амулет із окропом.
— Навіщо? — здивувався Роан дивним бажанням. Запихати в амулети окріп, це треба додуматися.
— Щоб якнайшвидше на щось вилити, — дивно пояснив Дановер. — Тож термоси і не підходять. Їхні кришки поки знімеш... нічого не встигнеш.
— Ага, — сказав Роан і почухав потилицю.
Сон, звичайно, дивний, але якщо інакше ця знаменитість не відстане…
— Тоді у вас проблема не з окропом, а з кришками термосів, — розважливо сказав молодий маг. — Зробіть амулетні кришки, які миттєво зникатимуть, коли треба, і всіх діл. Це простіше, ніж морочитися з амулетом, в який ще й воду заливати треба. Ось. Зробите кришки, киньте в термоси вуглики — і вперед обливатися окропом, скільки влізе.
Дановер трохи посидів із задумливим виглядом, потім розплився в усмішці, став схожим на старого пса, і поплескав Роана по голові.
— Геній! — обізвав його наостанок і, нарешті, підвівся й пішов до виходу.
— А може, пиво галюциногенне? — спитав у стола Роан і випив ще підозрілого напою.
Нехай собі галюциногенне, зате смачне.
***
— Що сказало твоє молоде дарування? — запитав другий координатор ради охоронців, коли до його кабінету зайшов задоволений Ленс Дановер.
— Сказав, що ми всі ідіоти, — добродушно відповів старий і сів у крісло біля вікна.
— Так і сказав? — не повірив координатор.
— Не цими словами, але загалом він має рацію. Ми вирішили винаходити щось складне, коли легше було змінити кришки на термосах на амулети. Ідіоти і є.
— О, — тільки й зміг сказати координатор.
І йому вперше захотілося подивитися на кмітливе молоде дарування. Недаремно ж ним зацікавився сам Ленс Дановер.
З іншого боку, це дарування було шкода. Інтерес сімейки Дановерів зазвичай приносить купу неприємностей і випробувань в життя людини, яка нічого не підозрює.
З третьої, якщо увага цього Дановера буде зосереджена на якомусь молодому магу, всі інші зможуть від цього відпочити. Усе користь.
***
— Ну, де він? — сварливо запитав Максимо Діньяр у колеги, який саме заглядав під ліжко.