19 (2)

Позапланові зупинки коляски на нитці відбуваються дуже рідко. Занадто воно енерговитратне. Та й перони у несподіваних місцях не передбачені. А забиратися в візок за допомогою підручних засобів той ще цирк. Левітувати туди неможливо, гаситься там левітація і спроба закінчиться неприємним падінням. Так що доводиться лізти канатними сходами, бовтаючись від найменшого вітерця і почуваючи себе дуже безглуздо.

Карен Оделья по таких сходах ліз не вперше. Він навіть тренувався по них лазити. Але тренування проходили у приміщенні. Там сходи були прикріплені до стелі, а тут до нестійкої коляски. Сходи крутилася, бовталася, у Карена навіть напад морської хвороби почався, і досягти кінця вдалося тільки якимось дивом. Ні, впасти Одельї не загрожувало, у гіршому випадку він зганьбився б, повиснувши на страховому канаті. Але досвід все одно вийшов неприємним.

Настрій у дізнавача був поганим. Але чомусь ніхто не спробував це зрозуміти і постаратися поводитися хоча б гідно. Карена зустріли дві скандальні тітки незрозумілого віку, котрі вимагали негайно продовжити шлях. Вони, бачите, кудись спізнювалися. До тіток з їхніми вимогами поспішно приєдналися чи не всі жінки. Чоловіки зацьковано тулилися по кутках і не намагалися їх зупинити. Тож коли дізнавач прорвався у вантажну частину коляски, виглядав він не лише незадоволеним, а ще й трохи пом'ятим.

У приміщенні, закладеному скринями та ящиками, на нього чекала незвичайна компанія. Дрібне руде дівчисько сиділо нагорі складеної з ящиків піраміди і читало книгу, підсвічуючи собі світляком. Внизу, немов у підніжжя трону стародавньої правительки, прямо на підлозі сиділа компанія хлопців і різалася в карти. Ще одне дівчисько осідлало скриню і спритно щось там в'язало величезними дерев'яними спицями.

Карен розгублено подивився на всіх студентів по черзі. Потім ще раз і ще. З ким у цій компанії розмовляти він не розумів. Глибоко вдихнувши і відчайдушно озирнувшись, дізнавач помітив у темному кутку ще одну людську постать. Власник цієї фігури там спав, непогано маскуючись завдяки темному одягу. Видавала його лише шевелюра.

Сплячий виявився викладачем. Прокинувся він не відразу, після цього якийсь час моргав, позіхав і, схоже, взагалі не слухав, що йому кажуть. Остаточно прокинувся він тільки після того, як охочі продовжити шлях тітки стали стукати в замкнені двері.

— Ах, да, — сказав рудий викладач. — Садівники.

І посміхнувся.

Карену стало ніяково. Просто так ніхто не вимагав би зупинити коляску. Тим більше його не став би підтримувати в цьому бажанні провідник. А якби сталося вбивство, всюдисущі та нахабні тітки про це знали б і напевно стали ділитися новиною, перш ніж вимагати відновити рух. Отже, сталося щось, чого вони не зрозуміли.

А можливо, хтось просто збожеволів. Наприклад, цей викладач. А божевілля виявилося заразним, перекинулося спочатку на студентусів, а потім і на провідника. А мине ще трохи часу, і дізнавач, що примчав до зупиненого візка, заразиться.

Та й тітки дивно поводяться. Можливо це перші симптоми.

— Що тут сталося? — вимогливо запитав дізнавач, щоб не продовжувати будувати страшні теорії у власній голові.

— Садівники з'явилися, — незрозуміло відповів Роан і відчайдушно позіхнув.

З ящиків тим часом злізло дівчисько з книгою. Поправила зачіску, посмикала дізнавача за рукав і, коли він на неї подивився, довірливо сказала:

— Я її окропом облила, і вона зав’яла.

Теорія про загальне божевілля відразу повернулася.

— Хто зав'яв? — обережно спитав Карен.

Дівчина буйною не виглядала, але мало що.

— Трава, чорна, у горщику, — пояснила співрозмовниця. — А я її окропом і все. Роан сказав, що я перша випробувала цей спосіб боротьби. Раніше її давили каменем. Великим.

Дізнавач перевів ошелешений погляд з дівчинки на викладача. Той усміхнувся, ясно так, лагідно.

— Ми їх упіймали, — сказав серйозно.

— Кого?! — майже заволав Карен.

— Садівників із горщиком, — життєрадісно пояснила дівчина.

— Пішли, краще покажу, — вирішив Роан, оцінивши вираз обличчя дізнавача.

Студенти залишали карти і теж пішли, так що Карен почував себе незатишно і вперше жалкував, що відмовився від групи супроводу. Ці дітки — маги і якщо вдарять дружно, просто знесуть захист. А все самовпевненість.

Дізнавача провели між ящиками, довели до закутка між дубовою шафою та ще однією пірамідою з ящиків та гордо продемонстрували побитих та зв'язаних особистостей. Карен трохи на них помилувався, похитав головою і спитав:

— Хто це?

— Садівники, — відповів викладач.

— Вони чорну траву в горщику вирощували, а я її окропом. І вона зав'яла, — похвалилося все те саме дівчисько.

Садівники досить дружно обізвали її щипаною куркою.

— Яку ще чорну траву? — гаркнув дізнавач, якому остаточно набридли згадки окропу.

— Звичайну. Ту, яку шукають у степу шамани, — розважливо пояснив темноволосий хлопець. — Ці її якось протягли через гори і кудись везли. У горщику. А Джульєтта випадково побачила і вилила на неї окріп. Трава одразу ж здохла.

Карен окинув його недовірливим поглядом і повідомив прописну істину:

— З цього боку гір така трава давно не виживає.

— Отже, вивели новий сорт, — сказав Роан і знову позіхнув.

Дізнавач сумно зітхнув, підозрюючи, що тітки не дарма скандалять, але вирішив виконати свій обов'язок до кінця.

— Показуйте, — наказав ненормальним співрозмовникам.

На жаль, тітки не мали рації, як і він сам. Те, що млявою ганчірочкою звисало з керамічного горщика, за життя було саме чорною травою. На неї навіть амулети відреагували, щоправда, лише тоді, коли їх піднесли впритул. А такого бути не могло, ці амулети навіть здохлу темряву мали відчувати навіть у сусідньому селищі. Довелося визнати, що садівники справді вивели новий сорт. І можливо, цю рослину не першу завезли так далеко вглиб королівства.