18 (2)

Розмова з Джульєттою була для Роана не менш цікавою, ніж зі змієм Дановером.

Підопічну маг знайшов у її кімнаті, переконався, що з дівчиськом усе гаразд, і вже збирався йти, коли Джульєтта вирішила переказати, що було на маскараді. Це Роан теж пам'ятав невиразно, так що вирішив залишитися послухати.

— Що я робив? — перепитав Роан.

— Цілувався з шановною Йядою. — широко посміхнулася Джульєтта. — Вона до тебе підійшла, щось сказала, і ви почали цілуватися, просто так, при всіх.

— Не пам'ятаю, — потер скроні хлопець. — А потім?

— А потім її дурний брат викликав тебе на дуель.

— Я погодився?

— Звісно. Цей тупий красунчик витягнув меч, розгорнув щит і почав говорити про те, що ніякому шкільному магіку цей щит не пробити, бо створив його воістину великий повелитель стихій.

— А я?

— А ти трохи послухався, махнув рукою, наче муху ловив, і його меч перетворився на змію. Чув би ти, як цей дурень кричав. А потім як шпурнув її. Давно нічого такого кумедного не бачила.

— Е-е-е-е…

— Загалом, дуель ти виграв.

— А меч куди подівся?

— Уповз.

Роан зітхнув.

— Треба знайти меч і повернути, — сказав задумливо. — Не розумію, як він міг кудись повзти. Це ж ілюзія. Може, просто впав, а у всіх склалося таке враження?

— Ось! — підняло вказівний палець вгору нестерпне дівчисько. — У цьому весь ти. У школі скандал, усі шукають тих, хто підлив у напої «суть». І дякують усім богам, яких знають, що ці кухлі не дісталися комусь здатному спалити школу, просто клацнувши пальцями. Якби дісталося Бадьяру, наприклад, школу довелося б відбудовувати заново. А ти турбуєшся про меч, що втік від нерозумного воїна. І знаєш… Я рада, що ти справді такий, яким здається.

— Який? — зацікавився Роан.

— Хороший. — Дівчисько сонячно посміхнулося.

І Роан знову зітхнув.

Може, якби не був хорошим, проблем було б менше?

***

Меч Роан знайшов і повернув, незважаючи на те, що власник обзивався і присягався звернути щелепу. Дивний тип, загалом, невдячний. На зворотному шляху Роан наздогнав Йяду і провів її до школи.

Виявилося, дівчина навіть не пам'ятала про обіцяну голову дракона, але одразу від неї відмовилася. Така гидота їй у будинку була ні до чого. Ще вона погодилася сходити з Роаном у кав'ярню перед від'їздом і, можливо, дала б згоду ще на щось, але в розмову втрутилася доля у вигляді дрібних шпанят, що тягли кудись у сад велику книгу. Книга була настільки велика і важка, що хлопці тягли її вдвох. Слідом йшла дівчинка з букетиком сухої трави. Замикав ходу ще один хлопчик, серйозний, він обіймав сумку, притиснуту до живота. Загалом це все дуже нагадувало ходу похоронної процесії до цвинтаря і не могло не зацікавити.

Викладачі переглянулись і пішли слідом.

— І що ви тут робите? — грізно спитав Роан, коли діти зайшли в альтанку і серйозний хлопчик почав гортати книгу на лавці.

Дівчинка пискнула і сіла, закривши голову руками з букетом.

Пацанята дружно спробували закрити книгу спинами.

Роан схопив одного за комір, відтяг убік і з цікавістю подивився на те, що діти ховали. Виявилося, це один із тих історичних талмудів, у які давні маги записували різну нісенітницю, на кшталт того, як із каменю зробити золотий злиток, а з жаб’ячих шкурок — еліксир краси. Стародавні маги взагалі були тими ще шахраями, хоча багато хто з них щиро вірив у свої дослідження.

— І що ви хотіли створити? — запитав Роан.

Хлопчаки дружно надулися, а дівчинка безхитрісно зізналася:

— Демона викликати.

— Кого? — не повірив своїм вухам Роан.

— Демона, — повторила дівчинка.

— Найсильнішого демона глибин! — гордо вимовив серйозний хлопчик.

Йяда тихенько пирхнула. У демонів вона явно не вірила, мабуть, через те, що старанно вчила історію і знала, що при виклику демонів, у кращому разі, виходить притягнути до кола якогось нещасного жителя іншого світу. У гіршому виходить пробити дірку в чужий світ і тоді доводиться витрачати багато сил, щоб її закрити.

Щоправда, ні одне, ні інше не загрожує дітям. В них би енергії не вистачило, та й навряд чи в їхній книзі є дієвий спосіб.

— Навіщо вам демон? — спитав Роан.

— Щоб навчатися допомагав, — похмуро зізнався один із книгоносців. Рудий такий і конопатий.

Йяда знову пирхнула. А Роан майже відразу зрозумів, що діти сподівалися, що невидимий демон підказуватиме їм на вухо на іспитах. Він свого часу про таке ж з цвинтарною примарою домовився, в обмін на те, що упорядкує її могилу. Щоправда, вчителі майже відразу упіймали і недбайливого учня, і примару. А ось ці діти не шукають легких шляхів. Примара для них надто дрібна постать.

— Чудово, — сказав маг. — Жаль, що демон відкусить вам голови, і ми так і не дізнаємося, чим він міг допомогти у навчанні.

— А ми його закляттям примусу… — почав ділитися подальшими планами той самий рудий, але йому на ногу наступив другий книгоносець.

Роан захоплено свиснув. Ось примус у них міг вийти, воно взагалі не складне, особливо якщо здогадаються використовувати накопичувачі енергії, хоча б ті, які можна виколупати із світильників. Жаль тільки, що не буде до кого його застосувати, та й постраждають у будь-якому разі самі заклиначі.

— Дурні! — припечатав Роан, подивившись на  незадоволені обличчя дітей. – Вам не спадало на думку поцікавитися, чому ніхто не користується «примусом»? Чого простіше, навести на вас і змусити вчитися. Але ж не роблять! Не через те, що такі чесні та благородні. Просто такі закляття гірші за дурман-траву. Звикаєш ще швидше, і мозок розріджує так само!

— Але… — спробував щось в'янути серйозний хлопчик. Тільки дорослі його слухати не стали.

— Розумію, ви вирішили, що ви розумніші за всіх, — похмуро сказав Роан. — Або що ви єдині незаконослухняні люди.

— Ми… — цього разу відкрив рот рудий.

— Ви! — гаркнув на нього Роан. — Більшість заборонених заклинань заборонили не через те, що вони є небезпечними для тих, до кого їх застосовують. Той самий примус міг би стати в нагоді при звільненні заручників, та чи мало де. Але ним не користуються. Бо воно є небезпечним для того, хто його застосовує. Декому вистачає одного разу, щоб практично розучитися розмовляти. Інших може паралізувати. Тож якщо ви його вже випробували, то вам дуже пощастило. У вас організм стійкіший, зумів захистити ваші дурні голови. Але довго так не триватиме.