16 (2)

Перевертні тим часом бігали поверхами чоловічого гуртожитку і обнюхували двері, ризикуючи отримати цими дверима по лобі. А все через те, що тому, чий запах Бадеш та Ратая знайшли, не сиділося у себе в кімнаті.

Обійшовши гуртожиток і переконавшись, що ніде його немає, вони попрямували до виходу, щоб зрозуміти — гуртожиток шукана людина покинула не через двері. Порадившись, вони вирішили поблукати під вікнами та пошукати сліди там.

А про амулети, що спотворюють сліди, згадали, коли обнюхали там кожен кущ і були осміяні дрібними хлопченятами.

***

Викладачі в той же час чекали Діньяра, який вічно спізнюється, посланого на переговори з вартою і опитування можливих свідків бійки, якщо такі будуть у допитній. Розмовляти з людьми магістр умів. Так само він умів вивуджувати відомості та залишатися при цьому приємним співрозмовником. Але його пунктуальність завжди бажала кращого. Ще з часів учнівства.

Втім, такій талановитій людині це прощалося. А поки Шкільна Рада обмінювалась анекдотами про молодих вдів, пила чай і обговорювала поведінку особливо видатних учнів та студентів.

Як до цієї компанії занесло Роана, він і сам не зрозумів. Просто не вчасно потрапив на очі керівнику. А ця погана людина, мабуть, вирішила, що без аспіранта їй буде нудно. Або хотів подивитися, як Роан буде боятися і бентежитися. Щоправда, нахабний Роан одразу цього не зрозумів, а потім соромитися стало надто пізно.

***

Пристойні дівчата чоловічими гуртожитками не ходять. Тим більше вони там не ходять, якщо їх не запрошували, і стукати в замкнені двері, тоненько вмовляючи Деньку вийти і поговорити, не стануть. Тому що саме після таких закликів починають ходити різні погані чутки.

Джульєтта була впевнена, що саме це сказала б тітка Ебіль, якби зараз побачила свою племінницю. І це злило ще більше.

— Ну, виходь! — прокричала вона в замкову щілину, потім розвернулася до дверей спиною і постукала у двері п'ятою. — Шелла, він знущається!

— Його там немає, — розумно сказала подруга, що стояла під стіною і байдуже спостерігала за спробою дозватися до Деньки. Шелла відразу сказала, що допомагати у цій сумнівній справі не буде. Втім, заважати вона також не збиралася.

— Там хтось шуршить, я чула!

Джульєтта справді чула, не дарма ж притискалася вухом до замкової щілини.

Двері відчинилися, правда не ті, в які ломилася непрохана гостя, а сусідні. Незнайомий і заспаний хлопець зніяковіло глянув на дівчат, пригладив волосся і позіхнув. Після чого тоном людини, яка втомилася від життя, заявив:

— Пацюки там шарудять.

— Ой, — пискнула Джульєтта у відповідь на це одкровення і відійшла від дверей, за якими водилися щури.

— Вони в клітці сидять, — поспішив заспокоїти хлопець. — Вони ручні. А Деньки немає, даремно стукаєте. Набридли вже. То одні стукають, то інші. Перші хоч пішли швидко, вставати не довелося.

— А де він подівся? — поспішно спитала Джульєтта, поки хлопець не зачинив двері і не пішов далі спати.

— До вежі ймовірностей пішов. У нього там перездача. Погоду має під сферою поміняти. До полів його не підпускають після того, як разом із дощем з неба стали падати карасі та жаби з ставка, який він випадково вичерпав, замість того, щоб зігнати до купи хмари.

— О, — тільки й змогла сказати Джульєтта, яскраво уявивши дощик із жабами.

Хлопець ще раз позіхнув і, не попрощавшись, повернувся до своєї кімнати. Дівчата переглянулись.

— Шелло, ти ж знаєш, де ця вежа.

— Знаю.

— То давай його там зловимо!

Степнячка знизала плечима і знову не стала сперечатися, вирішивши, що Джульєтті самій набридне чекати закінчення перездачі. Наскільки Шелла знала, іноді такі перездачі тривають цілодобово і перездаючих виносять звідти відразу, як вони непритомніють.

***

Трійця перевертнів запитати у сусідів, куди міг подітися Денька, так і не здогадалася. Тому вони намотували кола навколо школи та шукали сліди. Їх вони зрештою знайшли. Спочатку знайшли старі, але що вони старі зрозуміли, тільки коли дійшли до шкільних воріт. Потім знайшли нові і дуже повільно пішли ними, боячись втратити.

Спотворюючі сліди амулети – неприємна штука. Зір вони обдурюють запросто. Чуття без особливих зусиль. А на те, що треба обдурити чийсь нюх, просто не розраховані, бо призначені зовсім не для того, щоб хтось міг сховатися. Спочатку їх взагалі робили як доповнення до маскарадних костюмів.

Незважаючи на це, запах прокляті амулети все одно незрозумілим чином зносили убік, змішували з іншими запахами, а іноді й закручували петлями або розсікали на промені, що розбігалися в різні боки. Йти цим слідом було складно. Пес давно б заплутався і став ганятися за власною тінню. Але Бадеш був розумний, розумів, що крізь дерево людина не пройде, та й по кущах блукатиме навряд чи, особливо якщо поруч із цими кущами така гарна доріжка. Ратаї і Вірату, у яких нюх був ненабагато, але гірше, тільки й залишалося вчасно прибирати з його шляху перехожих і старанно посміхатися, коли ці перехожі починали здивовано витріщатися на хлопця, що повз по доріжці.

На вовка вони б, напевно, так не витріщалися. Але Бадеш не здогадався обернутися одразу, а потім не захотів, боячись втратити слід.

— Сподіваюся, нікого з викладачів ми не зустрінемо, — прошепотіла Ратая, яка злякала в кущі двох дрібних пацанів, і про всяк випадок почала вигадувати виправдання для такої дивної поведінки. — Вірате, як ти думаєш, хтось повірить, якщо ми скажемо, що Бадеш шукає кролика, який втік?

— Якого ще кролика? — розсіяно здивувався Вірат.

— Мого, ручного. Мені його шанувальник подарував, — видала дівчина найрозумнішу з ідей.

Хлопченята в кущах захихотіли і дружно порадили:

— Краще зізнайся, що ти його зжерла, собака скажена!

Ратая спокійно нахилилася, підібрала невеликий камінь і кинула у кущі. Навряд чи потрапила, але давати поради шпанята більше не ризикували. Хоча за перевертнями кралися, тріщачи гілками і продовжуючи хихикати. Їх би прогнати, але Рата була впевнена, що після цього дрібні знавці взаємин між перевертнями та кроликами зберуть ватагу, повернуться і заважатимуть відкрито. Або ще гірше — поскаржаться вчителю.