розділ 15

Розділ 15

І. Харчування

Ця гексаграма нагадує широко відкритий рот. Вона символізує період активної підготовки. У верхньому ряду лінія суцільна (це період найвищого прояву сили), далі йдуть лінії уривчасті (періоди слабкості). Розкритий рот означає, що потрібно хороше «підживлення» (і енергетичне, і фізіологічне), щоб набратися сил у цей перехідний час і бути готовим до дії, коли настане потрібний момент.

(Книга Змін)

Янір то відставав від табору, то виривався вперед. Джульєтта навіть запідозрила, що для того, щоб не їхати поруч із нею, й страшно образилася. Правильні чоловіки так не роблять, це надто неввічливо. Он татко від тітки Ебіль не втікає. Він терпляче її слухає, дає поради і дякує за ті, які дала вона. Він одного разу тітку навіть через велику калюжу переносив, бо вона була у легких черевичках, а він у офіцерських чоботях. І це при тому, що татко щасливо одружений на матінці і не повинен бути ввічливим з тітками-надоїдами. Неодружені чоловіки повинні бути набагато терплячішими, інакше прославляться як неприємні типи і хорошу дружину вже не знайдуть.

Так говорили вчительки у школі для дівчат. І не те, щоб Джульєтта сильно вірила в їхню правоту, але щось у цьому твердженні було. Щось правильне та корисне.

— І солодощі ми так і не скуштували, — сказала Джульєтта і сумно зітхнула.

Купити солодощі їм не дозволив той похмурий чоловік. Сказав, що ярмарок після цього навряд чи встоїть. Ще й посміявся нахабно. Натомість коней привели дуже швидко, так хотіли, щоб студенти негайно вирушили до гір. От і довелося їхати, милуючись сумнівною красою степу.

Джульєтта знову зітхнула.

Якщо чесно, краса зовсім не була сумнівна. Дівчина досі навіть не підозрювала, що землі, які заросли бур'янами, можуть виглядати так по-різному. І цілого поля червоних маків жодного разу не бачила. І зарослого жовтими та фіолетовими квітами — теж. А ще з бур'янів вилітали якісь пташки і, гарно цвірінькаючи, злітали високо-високо, настільки високо, що їх не було видно. І метеликів було багато. Не якихось непоказних капустянок. Метелики були жовті та сині, з круглими очима на крилах та смугасті, наче оси. Якось Джульєтта навіть помітила величезного метелика, зеленого, з гарним візерунком на витягнутих крилах. А ще на луку сідла нахабно сів великий жук, який переливався з синяви в зелень і їхав там досить довго. Джульєтта його навіть погладила пальцем, бо жук був гарний і не противний. Не те що похмурий мужик та Янір.

— Тримай.

Задумана Джульєтта моргнула і здивовано подивилася на Льєна, що опинився поруч.

— Що?

— Не знаю, як воно називається. Така штука із шарів тіста, залитих медом та посипаних земляним горіхом. Ти ж про них зітхаєш.

— Ой, — сказала Джульєтта.

— Я їх на всіх купив, — серйозно сказав Льєн. — На привалі роздам, думаю, решта потерпять. Ми скоро доїдемо до першого селища, в яке нам дозволено заходити.

— Дякую, — прошепотіла Джульєтта, відчуваючи, що почервоніла.

Тепер він думатиме, що вона ненажера. Або ласунка. Друге, звісно, ​​краще.

Солодощі Джульєтта взяли обережно, боячись упустити і образити такого доброго Льєна. Акуратно розгорнула промаслений папір і насамперед понюхала золотисто-коричневий і липкий шматочок чогось незрозумілого. Пах він медом, смаженими горіхами та якимись спеціями. Не спробувати його просто неможливо.

Льєн усміхнувся, кивнув і направив коня ближче до похмурого Малака. А Джульєтта обережно відкусила. Золотисто-коричневе щось виявилося дуже солодким, навіть із гіркуватістю, як у хорошого меду. Горіхи теж наситилися медом і стали м'якими. А коржі чомусь не розмокли і навіть трохи хрумтіли. Дуже дивними степові солодощі виявилися. Незвичайними та смачними, хоча багато їх не з'їси.

— Напевно, тому їх такими маленькими шматочками нарізають, — сказала сама собі Джульєтта і крадькома облизала пальці, уявляючи, як би лаяла за це тітка Ебіль.

Так, тітка Ебіль би цю смакоту витерла хусткою, намочивши її рожевою водою. І це було б дуже нудно, хоч і правильно.

***

Жителі селища чомусь приїзду магів не зраділи. Роан підозрював, що заморочений похмурий мужик із незрозумілими повноваженнями вирішив за щось мститись і послав сюди сокола із запискою. У якій написав, що зв'язуватися з юними магами краще не треба.

Незважаючи на це, гнати їх ніхто не став, коней відвели в загін, пообіцявши завтра дати інших, а трактир із гостьовими кімнатами виявився досить чистим і тихим місцем. Чи не сезон був для відвідувачів, чи гостьові кімнати чекали випадкових гостей, а ходили до закладу місцеві жителі.

Поки маги вечеряли, у вікна заглядали діти, а іноді й дорослі. А варто було їм розслабитися і почати запивати вечерю чаєм, як почалося ходіння паломників. Вони заходили, оглядаючись і підозріло дивлячись на всі боки, підходили дрібними кроками до того, хто здавався їм більш підходящим і заводили дивні розмови.

— А правда, що у вас є справжня відьма? — проникливо запитала перша відвідувачка — тітка незрозумілого віку та неосяжних розмірів.

Янір, до якого вона підійшла, закашлявся і витріщився на тітку, як невинна дівчина на ловеласа, що запропонував їй ніч кохання.

— Відьма? — спитав ошелешено.

— Так, — підтвердила тітка і присунулася ближче до хлопця, нависнувши над ним готовою обрушитись горою. — Мені треба це… відворот. А то мого молодшого приворожила ця вертихвістка.

— Відьма? — уточнив Янір, зрозумівши, за що похмурий мужик не любить місцевих жителів.

— Та яка вона відьма? — здивувалася тітка. — Миша облізла. Вертихвістка. А мій молодшенький, хлопець усім на диво, і з нею одружитися задумав, на молі блідій, немічі...

— Як же вона його приворожила? — зацікавився Яс, що сидів поруч.

— А хто її, мишу, розбере? — пробурчала тітка, обдарувавши Яса неприязним поглядом. — Артифактик має страшної сили, у кургані виритий. Її дід ненормальний був, пастухом ходив на старості років, мало що він у курганах знайшов.