14 (3)

Джульєтта, як завжди, знайшла капелюшки і почала їх приміряти. Шелла терпляче стояла поруч, вважаючи, що капелюшки не найгірше захоплення для дівчини. Он Ольда через два прилавки вибирає собі ніж. Одного їй мабуть мало. Причому вибирає з таким виглядом, що продавець, який спочатку намагався чи її обдурити, чи дати тямущу пораду, зараз намагався триматися в тіні і не потрапляти їй на очі.

Тею покупки не цікавили, і вона читала, спершись спиною на чиюсь бочку. Її навіть не гнали, може розуміли, що марно, чи вирішили, що симпатична дівчина приверне до цієї бочки увагу покупців. Дівчину ж бочка чимось привабила. Може, вона взагалі якось особливо на них впливає. Ага, бочка-артефакт, причому приворотної дії.

Шелла тихенько хмикнула, підтвердила, що капелюшок, обтягнутий фарбованою в зелений колір лляною тканиною, дуже Джульєтті йде, і заслужила вдячну посмішку продавщиці.

Ольда все ще вибирала ніж, голосно щось критикуючи, забрати її звідти, напевно, буде складніше, ніж Джульєтту від капелюшків, а залишати одину не хотілося. Не те щоб Шелла побоювалася, що Ольду хтось образить, швидше навпаки, але пішли ж разом, солодощі збиралися їсти, сидячи на килимі біля воза, на якому огрядна жінка готувала напій на дванадцяти травах. Отже, треба почекати, інакше буде не так весело, Шелла була в цьому впевнена.

— Ва-а-а-а… кого я бачу, наша дикунка повернулась!

Шелла на цей вигук не звернула уваги і дуже здивувалася, коли її схопили за руку і смикнули до себе.

— Гей, дивіться, що за чудесну пташку я спіймав! — життєрадісно і нетверезо загорлав здоровенний парубок, вбраний на честь свята в дорогий, вишитий матінкою плащ. Не за погодою, звичайно, зате яка краса.

Парубок здався Шеллі знайомим, але якби з-за воза, навантаженого дерев'яними відрами з медом, не з'явилися світловолосий коротун, зі зламаним і криво зросшимся носом, і рябий, але високий і плечистий хлопець, вона б так і не зрозуміла, хто це. А ось згадати імена, навіть впізнавання не допомогло. Встигла викинути їх із голови, і імена колишніх однокласників сплуталися та перемішалися. Нема для чого таке пам'ятати.

— Відпусти, — похмуро сказала Шелла, усвідомлюючи, що настрій їй таки зіпсували і тепер навіть солодощі навряд чи його покращать. Хто ж знав, що ці погано виховані батьками дітки теж на ярмарок припруться? З іншого боку, а які ще тут розваги? Хіба що в шинку побитися і чергове дівчисько в кут загнати.

— Корчить з себе, — протягнув парубок. — Доїхала до столиці, чи тебе прийняли у веселий будинок десь ближче? Даси адресу?

Сила забурчала і заворушилася, вимагаючи від Шелли бити не шкодуючи, так, щоб цього разу переломами ця трійця не відбулася. Кінчики пальців почало поколювати, і стримуватися було дуже складно, особливо через те, що не хотілося стримуватися. Просто і псувати день дівчатам теж не хотілося.

— Курочка, — не менш нетверезо сказав кривоносий, підійшовши до парубка і Шелли. — А вирядилася… багато платять, мабуть. А робила з себе…

— Шелла, що відбувається?

Джульєтта підійшла нечутно. Вона тримала перед собою куплений капелюшок і дивилася на хлопців, як на дохлих павуків. Здавалося, ось-ось завищить і почне жбурлятися вогнем.

— Ще одна! — зрадів кривоносий і потяг до Джульєтти руку.

Шелла навіть очі заплющила, якщо подруга зараз спалахне, пожежа буде знатною.

— Прибрав свою руку! — залізним тоном наказала Ольда.

Шелла розплющила очі і побачила, що кривоносий здивовано вилупився на ніж, що упирається йому в живіт. Джульєтта якимось дивом стрималася і лише погрожує вогнем у долоні рябому. А третій дивиться на це в німому подиві.

— Маги ми, — з крижаним спокоєм сказала Шелла. — Отже, йшли б ви звідси, доки дітородні органи не відвалилися.

— Відьма? — чомусь здивувався третій.

— А ти думав, чим я вас тоді вдарила? — теж здивувалася Шелла, хоча розмовляти з ними не збиралася. Занадто багато честі.

— Амулетом, — зізнався парубок і нарешті відпустив її руку. А потім ще й обтер свою гидливо об штани.

Шелла зробила те саме. Подихала, намагаючись заспокоїтися і тільки хотіла запропонувати дівчатам йти далі, як з-за воза з медом у відрах з'явився Яс. Він здивовано подивився на Ольду з ножем, потім на Джульєтту і, прийнявши якесь тільки йому відоме рішення, схопив одне з відер. Здер хустку, що прикривала мед, і надів відро на голову рябому. Після чого закричав:

— Наших б'ють!

— А хто платитиме?! — не менш голосно заволав господар меду і кинувся рятувати свій товар, а заразом і рябого, що намагався зняти з голови відро.

— Це все вона! Приворожила! Усіх приворожила! — підключився до криків третій, показуючи пальцем на Шеллу.

— Та замовчи ти! — вимагала Ольда.

Люди, які до цього спокійно ходили між рядами, зупинялися, а потім йшли на галас, дивитися, що там сталося. Господар меду голосив над зіпсованим товаром і вимагав, щоб рябий за нього заплатив. Вимагати щось від Яса він чомусь не наважився. Яс же вручив Джульєтті кошик, схрестив на грудях руки і стояв з виглядом адмірала, чия армада мала ось-ось вирушити шукати невідомі землі.

— Приворожила! — продовжував надриватися третій.

Через віз із медом перестрибнула дівчина-перевертень, спритно просочилася між людьми і насамперед вдарила рябого під дих. Він засипів і ліг біля ніг господаря меду.

— Кого б'ють?! — гаркнула Ратая.

— На дівчат напали, — велично відповів Яс.

— Ах, напали, — якось надто сильно вразилася новиною дівчина-перевертень і тихенько загарчала.

Коняка, що стояла поруч із возом і меланхолійно щось жувала, насторожила вуха, завмерла статуєю, а потім, усвідомивши, що ж вона почула, тоненько заіржала і рвонула в просвіт між наметами з кухонним приладдям. Намети задзвеніли вмістом, але встояли, зате за ними хтось явно не встиг забратися з кінського шляху, і волати стали вже там.

— Приворожила! — з ентузіазмом підтримав крик третій і нарешті зрозумів, що від злісної відьми краще відійти. Коротун зі зламаним носом спробував наслідувати приклад коня і втекти по його шляху, але звідти з'явився мужик, що поплескував по долоні великим ополоником, і хлопець заметався, як моль, вигнана з шафи.