14 (2)

— Тяжкий виродок, — тихенько пробурмотів Яс, штовхнувши камінчик, що попався під ноги.

Група Роана та Йяди неспішно йшла прокладеною в траві дорогою. Ця дорога була досить наїжджена, але ґрунтова і завдяки безперечному таланту Шелли з управління погодою спочатку дуже мокра і брудна. Найбільше в цій ситуації не пощастило зв'язаному темному магу, якого селяни не захотіли залишити в себе доти, як за ним приїдуть. Вони наслухалися казок і були впевнені, що маг обов'язково звільниться, всіх прокляне, а потім взагалі уб'є і перетворить на моторошних монстрів. Роан не сперечатися з ними і не переконував. Він просто вирішив нести його із собою.

Ні, не нести самостійно.

І навіть не левітувати, як мішок із їжею, яким вдячні селяни навантажили Йяду та Шеллу.

Нести темного мага довелося тим, хто затіяв з ним бій. Роан так і сказав, що коли цей маг так був їм потрібен, тепер нехай і пруть до селища з портальною поштою. Тея та Джульєтта з цієї компанії відразу ж випали, вони дівчата слабкі, пішли просто щоб подивитися, та й змушувати їх щось перетягувати не по-чоловічому було б.

Ольда гордо задерла підборіддя і заявила, що вона понесе, але їй не знайшлося напарника, а тягти мага наодинці Роан їй заборонив. Отже переносом займалися поперемінно Яс із Льєном та Янір із Малаком. З-за цієї ноші Яс встиг, послизнувшись, впасти в калюжу. Ноша теж постраждала, причому пірнула у брудну воду головою, але хлопця це ні крапельки не втішало.

На спробу натякнути на те, що хоч ноги любителю чорного одягу можна було б розв'язати, Роан тільки хмикнув. А потім узагалі сказав, що подвиги завжди такі. Здається, що хоча б закінчившись, вони мають приносити задоволення, а насправді навіть тоді від них суцільні проблеми. Врятованих дівчат ще додому треба відвести. Селяни, яких позбавив немертвого, вимагають його ще й спалити, бо вони цю гидоту руками чіпати не хочуть. Тож самі пішли битися, самі тепер і мусите нести.

— Не хочу робити подвиги, — похмуро сказав Яс.

— Ну й правильно, — похвалив його Роан за кмітливість.

Тягти мага довелося довго-довго. Хлопці мужньо терпіли, тільки Яс час від часу повідомляв, що ця сволота незрозуміло як стає все важчою. Зрештою, навіть Ольда над ними зглянулась і запитала:

— А скоро селище буде?

— Не знаю. Але вони недалеко одне від одного, ночувати просто неба нам не доведеться. А ще, більшість селищ у низинах і їх не видно, доки не підійдеш упритул.

— Значить не скоро, — вирішив Яс і від повноти почуттів упустив ноги, за які тримався.

Темний маг щось невиразно промимрив крізь кляп. Мабуть, щось йому не подобалося. І Яс ледве втримався від того, щоб ще й ногою вдарити.

Поселення, як і обіцяв Роан, з'явилося несподівано. Хороше таке селище, яке потребувало дощу настільки, що магів, які взяли і прийшли, мало не розцілували. Щоправда, заносити до селища зв'язаного темного вони все одно не дозволили. І довелося хлопцям по черзі сидіти в сарайчику біля пасіки — сторожити бранця.

Сарайчик пах пилом, димом і медом — на зиму в нього заносили вулики. Добрі дівчата натягли купу їжі і намагалися розважати розмовами. Потім ще й місцеві селянки помітили Яніра з його незабутньою зовнішністю і стали випадково заходити на пасіку, безглуздо хихикати і пропонувати спробувати пироги. Льєн навіть запідозрив, що в начинку цих пирогів напхали чогось приворотного, тому їсти їх ніхто не став.

Випадково заходити на пасіку селянки не перестали навіть тоді, коли по даху став барабанити дощ, мабуть, сподівалися, що добрий і гарний маг їх пожаліє та обігріє. А доброго й гарного там не виявилося, там був злий і втомлений Малак, який виявив, що за сарайчиком росте кропива. Туди він особливо наполегливу годувальницю і заштовхав. Більше дівчата не ходили.

Спати в сарайчику було цікаво. Коли закінчив шуміти дощ, приперся їжачок і почав шуміти замість нього. Коли пішов їжачок, довкола пасіки став ходити якийсь алкоголік і звати невідому Баліку. Яс, що вискочив у результаті на поклик, чомусь його не влаштував і тыкав мужик з такими криками, ніби побачив найтемнішого бога.

А вранці знову довелося нести бранця. І хлопці як ніколи розуміли, що героїзм та пригоди не їхній шлях. Але вони зрозуміли це пізно, за що тепер і розплачувалися.

***

Те, що черговий похмурий мужик з незрозумілими повноваженнями не став представлятися, Роана вже навіть не здивувало. Тим більше, дуже приємно було дивитися на його витягнуте обличчя. Мабуть, коли його відправили перевіряти, наскільки відповідає правді повідомлення парочки викладачів, він сподівався, що не відповідає взагалі. А то як же, купа професіоналів шукають любителя вирощувати чорну траву і вчити цьому незадоволених життям сільських хлопців, а його беруть і ловлять якісь недоучки. Причому випадково. Вирішивши, що там шахрай.

— Ви хоч розумієте, як це було небезпечно?! — спробував тиснути на Роана мужик, поки його підлеглі намотували на темного мага ще один шар мотузок, поверх того, що намотали студенти.

Маг у відповідь намагався щось заперечувати через кляп, але його не слухали. І напоїли лише після того, як запакували, погрожуючи одразу трьома мечами.

— Розумію, — спокійно відповів Роан.

— І як ви могли це дозволити?! — зрадів його розумінню похмурий мужик.

— Ну, якби він спитав у мене, я б йому не дозволив. Але чомусь темні маги в мене не питають, де їм можна лякати селян, а де не можна.

— Не питають?! — роздратовано гаркнув чоловік. — Чому ви не стежите за своїми студентами?!

— Я мушу за ними стежити? — щиро здивувався Роан. — Хм, чомусь мені школа не видала гроші на наймання персональної няньки для кожного. А прив'язувати до людей страж-тіні чомусь заборонили ще два століття тому. Напевно, не знали, що я не можу розірватися на купку маленьких Роанів, щоб одночасно бути і біля нужника, і в хліві, і в хаті, і...

— Ви знущаєтеся? — підозріло спитав чоловік.