13 (3)

Джульєтта йшла вперед, не підозрюючи, скільки людей перейнялися її долею. Зрідка вона зупинялася і розглядала кущі, але щоразу переконувалась, що всі сухі гілки звідти давно виламала. У такі моменти їй хотілося відірвати Шеллу від позування або експериментів з водою в каструльці та покликати знову назбирати сухих коров'ячих коржиків. Але Джульєтта хитала головою і йшла далі. Яр цей тягнеться далеко, і кущів у ньому росте ще багато. А корів з їх коржами можна залишити на потім, якщо сухі гілки закінчаться, а вогонь так і не вдасться утихомирити.

Втім, у справі утихомирення вогню у Джульєтти вже були зрушення, багаття не згоряли миттєво. Принаймні не повністю. І дівчина вірила, що ще трохи і можна буде розпочати експерименти зі свічками. Ніхто інший, звичайно, не вірив у це, але їй не казали. Так само не говорили те, що після повернення вона продовжить утихомирювати вогонь на полігоні. Від першорічок взагалі ніхто не чекає, що вони одразу впораються із завданням і порадують цим викладача. Просто потрібна практика. А ще вміння самоорганізовуватись. І завзятість у досягненні мети, без викладача, що стоїть над головою. З тих, у кого такої завзятості немає, тямущих магів не виходить.

Потім, поряд із черговим кущем, Джульєтта помітила великий камінь цікавої форми, начебто навіть оброблений руками людини. Їй захотілося його роздивитися, тому вона спочатку залізла на нього, а потім спустилася з іншого боку, побачивши там загадкові письмена.

Поки Джульєтта сиділа за каменем, намагаючись перемалювати письмена, поклавши клаптик паперу, знайдений у кишені, на коліно, повз неї поверх яру практично пробігли Малак і Яс. Вони намагалися наздогнати дівчину і навіть не підозрювали, що вона в цей час, тихенько пихкаючи, як їжачок, намагається малювати уламком чорного камінчика.

Перевертнів, які повзком і перебіжками переслідували Малака та Яса, Джульєтта теж не побачила. Вона в цей момент колупала ще один уламок на схилі яру за цікавим каменем. Причому Джульєтта була впевнена, що колупає камінь, з якого роблять палички, що пишуть. І дуже здивувалася б, якби їй хтось сказав, що це не так. Втім, абияк і цим каменем можна було писати.

Льєн йшов дном яру і на відміну від інших переслідувачів нікуди не поспішав, тому саме він почув дивні звуки за каменем. Спочатку Льєну здалося, що там когось їдять. Можливо навіть Джульєтту. Він схопив камінь потяжче і став крастися до невідомої небезпеки.

Небезпека тим часом тихенько пискнула, чимось пошаруділа і почала чхати.

Льєн змією заповз на камінь, намагаючись не шуміти, проштовхнув себе вперед і побачив Джульєтту, що сиділа на землі. Живу, здорову і вкриту жовтим пилом, який продовжував сипатися їй на капелюшок зі схилу яру.

— Ага, — задумливо сказав Льєн.

Дівчина знову пискнула, чхнула і спробувала схопитися на ноги, але за щось зачепилась і звалилася назад. Після цього вона ще раз чхнула і стала голосити:

— Мій малюнок! Я ж так старалася! Раптом воно важливе!

Помацавши навколо себе, дівчина знайшла щось у купці дрібних камінчиків, потрясла ним, а потім, піднявши до лиця, дунула.

Жовтий пил полетів до Льєна, і далі він чхав разом із Джульєттою. І якби хтось проходив повз, або хоча б повернулися переслідувачі, що втекли вперед, вони б напевне не зрозуміли, хто, чим і навіщо займається на камені, затіненому чагарником.

***

Яр закінчився несподівано. Він ніби тягнувся, тягнувся, а потім різко звузився і закінчився. Малак і Яс, що захопилися погонею, навіть пробігли трохи далі цього закінчення.

Порадившись і дійшовши висновку, що вони незрозумілим чином пробігли повз дівчину, хлопці спустилися в яр і пішли назад. І десь на півдорозі між кінцем яру і Джульєттою, що чхала за каменем, вони натрапили на здоровеного рудого собаку з відірваною головою. Вони так і лежали: тіло окремо, голова, що недобре скалилася, окремо. І все б нічого, пройшли б мимо і не згадали потім про цю знахідку, якби не було помітно, що здохла собака набагато раніше, ніж їй відірвали голову. І причина її смерті була ясна — хтось, намагаючись її зжерти, вирвав збоку шматок м'яса разом із ребрами. Але після цього вона вирішила, що їй потрібно іще трохи побігати.

— Немертве, — впевнено сказав Малак, оглянувши труп. — Низькокласове, а може взагалі безкласове. Встало саме. Мабуть, псина валялася десь у бур'янах, а хтось поруч невдало закликав силу, і частина енергії дісталася цій дохлятині. Набагато цікавіше, хто його вбив спочатку. Явно не полюючий на господарських кіз вовк.

— А мені цікаво, хто вбив його повторно, — сказав Яс. — Тому що спочатку на псину могло впасти щось важке, прорвавши шкуру і поламавши ребра. Це потім любителі дохлятини все, що встигли, під'їли. А ось хто йому голову відірвав після того, як воно встало? Причому так вдало, що після цього далеко ця псина від своєї голови не втекла.

Хлопці переглянулись і замислилися. І в цей момент на них зверху впало щось велике і стало життєрадісно кричати:

— Ви її вбили!

— Вона вже була дохла! — чомусь обурився Малак і врізав нападнику, куди довелося.

— Ти, недоумку, це не дівчина, це взагалі собака! — підключився до криків хтось третій, а Малак, отримавши від нападника кулаком у вухо, на якийсь час загубився у просторі.

Коли Малак знайшовся, він виявив, що лежить під кущем, мабуть, поклали там, щоб сонце в очі не било, а Яс з парою перевертнів вивчають повторно здохле немертве, навіщось тицяючи в нього палицею.

— Це не собака, — впевнено доводив Вірат. — Можу заприсягтися, що за життя ця істота була диким перевертнем. І вбили його гаком. Такі пастухи ставлять у горах. Вони пасуть стада в долині, вхід до якої досить вузький. А щоб захистити худобу від тих самих вовків, ставлять пастки — самостріли з гаками. Крюк прив'язують до скоби, спеціально вбитої в камінь, так що вовк, якщо попався, втікти і загубитися не зможе. Потім пастухи його підбирають і зі шкіри дружині шубу шиють. А збожеволілий перевертень виявився досить сильним для того, щоб видерти гак із тіла разом із ребрами. І біг він до рідного села, напевно. Щастя, що не добіг.