12 (2)

Після того, як вдалося випровадити хлопчика, переконавши, що він живий, здоровий, а мамка за виваляні в грязюці штани не вб'є, життя потекло своєю чергою.

Студенти нарешті розібрали речі та почали займатися запланованими чи несподіваними справами. Яс, наприклад, з подивом та обуренням читав своє завдання на практику. Чомусь йому не спало на думку зазирнути туди раніше, і він був щиро впевнений, що домовився з магістром Діньяром, і той задав йому давно відомий вплив повного місяця на роботу з енергією та наповнення нею неживого.

Магістр, мабуть, образився на таке ставлення Яса до навчання і задав йому плетіння охоронних кордонів. А у Яса навіть однакових відполірованих водою камінчиків не виявилося, які всі плетівники-початківці використовують для орієнтування і прив'язки до них важливих вузлів. Тож для початку Ясу треба було знайти заміну.

Роан би навіть поспівчував, якби це диво насамперед не прийшло до нього радитися і не стало вимагати скористатися портальною поштою. Ага, за рахунок Роана, бо в Яса таких грошей не було. Ні з собою, ні загалом. Розумні батьки їх тільки після практики надішлють, а те, що Яс заробляв, він відразу ж і витрачав.

Потім з'явився життєрадісний Хене і став знайомити всіх зі своїм тимчасовим вихованцем. І студенти стали із задоволенням витрачати час на те, щоб лягти на спину, засунути голову під чорну тканину та спробувати розгледіти кайгара при денному світлі. Те, що під ганчіркою це світло не таке й денне, вони чомусь ігнорували.

Зельєвари, на щастя, першими подивившись на кайгара, тут же пішли з кошиками шукати рідкісні трави і більше Роана не турбували. Джульєтта, наївно кліпала очима, блукала за Роаном і міркувала про те, що їй підпалити. Тому що їй потрібно було зайнятися контролем вогню. А він у неї був настільки поганий, що братися одразу за свічки не варто, оплавляться миттєво. Краще потренуватися на багаттях. А дерев і навіть кущів навкруги не було, і де їх шукати, Джульєтта не знала.

Потім Шелла розповіла, що степовики палять коров'ячі коржі, дівчата одягли шкіряні рукавички, взяли по місткому кошику і пішли шукати цінний матеріал.

Коли Роан сів біля намету, вирішивши, що проблеми на сьогодні закінчилися і можна ще раз переглянути свої розрахунки, вдалині почувся гуркіт барабана та якісь завивання.

Табір магів завмер, прислухаючись, а потім заворушився, зашепотів, і студенти дружно пішли до крайнього праворуч намету, зустрічали гостей. Чомусь ніхто не сумнівався, що невідомі барабанщики та співаки йдуть саме до них.

Чекали досить довго. Потім побачили дивних людей. Вони йшли по четверо, один за одним. Попереду крокувала важка тітка, гордо несучи перед животом дерев'яний щит, з намальованою на ньому страшнуватою мордою в степовій шапочці-відерці. Замикали ходу барабанщик і похмурий хлопчина, той самий злодюжка.

— Закладаюся, що тітка попереду — грізна матуся пацана! — життєрадісно запропонував Яс.

Хтось одразу погодився його піддержати. Інші погодилися із припущенням Яса. І всі різко втратили інтерес до людей, що наближаються. Ті старалися, барабанили, співали, марширували, а маги злісно не звертали на них уваги. Навіть коли вони впритул підійшли.

— Слухайте, сили зла! — заголосила жінка, піднявши над головою щит.

— Тітонько, а ви не мама того хлопчика? — спитав нахабний Яс, поки Роан переглядався з Йядою і думав, що відповісти на таку заяву.

Тітка здивовано подивилася на Яса, потім озирнулася на пацана і обережно кивнула.

— А-я-яй, — похмуро мовив Роан. — Що ж ви, шановна, не пояснили вашій дитині, що красти погано, а красти у магів ще й небезпечно для життя? Добре, він мою ляльку спробував поцупити. А якби він реагентів Йяди торкнувся? Отруївся б, у кращому разі.

Тітка вилупилася на Роана і почала по-жаб’ячому відкривати і закривати рота. Мабуть, не таку реакцію чекала від сил зла. Потім вона до чогось додумалася і почала наступати на Роана, виставивши перед собою щит із мордою.

Роан на щит подивився і задумливо спитав:

— Цікаво, кого це так понівечили? Я б на місці цього бога образився.

— Це богиня! — викрикнула тітка.

— Не схоже, — як відрізав Роан.

— Майстер, у неї шапочка, значить дівчина, — вліз у переговори Яс.

— Да? Бідолашна дівчина з таким обличчям. Напевно, зла богиня, бо навряд її чоловіки люблять.

Тітка щось обурено крякнула й спробувала обігріти Роана по голові щитом із портретом охаяної богині.

Маг відійшов убік, і жінка мало не впала. Та вона й зробила б це, якби її не впіймав за відсутню талію світловолосий чоловік, схожий на вояка у відставці, і не втримав, рятуючи від ганьби.

Потім селяни довго розглядали ляльку зі свинячого м'яса в ящику, а колишній вояка водив над нею руками і щось шепотів.

— Не сили зла вони, Малано, — нарешті співуче сказав він, відібравши в тітки щит. — Просто магіки, яких багато. Вони не злі та не добрі, звичайні люди. А виховувати свою дитину треба краще. Мабуть, збрехав тобі твій син про те, що вони з живої людини шкіру на його очах здирали, побоявшись твого гніву.

Тітка почервоніла і нагородила сина недобрим поглядом. Чоловікові вона повірила одразу й беззастережно. Селяни розчаровано загули, зрозумівши, що дарма налаштовувалися на бій із самим злом. Пацан почав потихеньку відступати до бур'янів повище. І в цей момент саме з тих быр’янів виринув Хене на своєму кайгарі.

Вразливий пацан пискнув і рвонув у інший бік. Його хоробра матуся відібрала у чоловіка з гарним голосом щит і знову виставила його перед собою. Селяни притихли. А Хене, який не розумів, що тут за збори і з якого приводу, повідомив:

— Там такий цікавий яр. Нашарування породи видно. Уявляєте, раніше на цьому місці море було.

— Породження пітьми! — визначилася з особистістю Хене тітка.

— Яке ж це породження пітьми? — стомлено сказав колишній вояка, знову відбираючи щит. — Звичайний нелюд із Вогняних островів, верхи на кайгарі. Чи ви ніколи не бачили кайгарів?