розділ 12

Розділ 12

Бі. Наближення

Зараз запанували мир та гармонія. А з ними настав час для спільних дій. Отже, будьте щирі, але при цьому ретельно обирайте партнерів та друзів, щоб ваші ідеї знаходили заслужений відгук. Ланцюг, який здається досить міцним для тих, хто тягне в одному напрямку, може порватися, якщо тягнути в різні боки.

(Книга Змін)

Про те, що хотіли розповісти Роану про підслухану розмову, Джульєтта та Шелла згадали не відразу. Спочатку був чарівний, хвилюючий нічний політ на кайгарах. Вони летіли, наче пливли спокійним озером, і лише зрідка дрібні хвилі їх погойдували. Щоб не впасти, потрібно було сидіти подалі від країв і в жодному разі не вставати на ноги, бо щит, що захищає від вітру, не розрахованій на це, а вітер був сильний. Але хлопці, набравшись сміливості, все одно на животах підповзали до краю і дивилися вниз. А потім до хлопців ще й Ольда приєдналася, а Шелла поділилася по секрету, що минулого польоту теж займалася цими дурницями. Незважаючи на це, Джульєтта так і не ризикнула повторити подвиг Ольди. Тому старанно милувалася зірками та місяцем.

Потім група дружно облаштовувалася. Натягувала намети, ставила захисні контури, а дехто, особливо захоплений, навіть намагався розібратися в навалених купою речах. Щоправда, навіть їх вистачило ненадовго, і всі за командою Роана без суперечок і обурень вирушили спати. І благополучно спали до обіду.

Вони б із задоволенням спали й довше, але робити це, коли поруч хтось верещить так, ніби його ріжуть — дещо важко.

***

Роана розбудила сигналка. Хтось перетнув її контур і тепер впевнено, хоч і дуже повільно йшов до речей, не розібраних по наметах. А сигналка натягувалась і вібрувала, як струна, викликаючи у Роана не те щоб болісні відчуття, швидше, щось схоже до лоскоту, і додивитись прекрасний сон про рій крилатих дівчат, з фігурами як у местреси Йяди, шансів не було.

— Щоб тебе перекосило і прихлопнуло, — душевно побажав Роан, розуміючи, що встати і вийти з намету доведеться. Інакше група не дорахується якихось речей. Або якесь із сіл не дорахується мешканця. Дивлячись що йолоп, який вирішив пограбувати магів, спробує стягнути.

Одягався Роан неквапливо, в невиразній надії, що грабіжник самоусунеться тим чи іншим способом.

Грабіжник також нікуди не поспішав. Взагалі, судячи зі швидкості його пересування, він банально повз.

Виходив з намету Роан повільно та обережно. Не хотілося злякати здобич. Героя, який вирішив обікрасти магів, слід було роздивитися і налякати, щоб іншим не кортіло. Бо селяни люди прості — відчують слабину і все, до чого зможуть дотягнутися, розтягнуть. Навіть якщо воно їм буде не потрібне, і вони взагалі не знатимуть, що воно таке. У господарстві, на їхню думку, все може стати в нагоді.

На подив Роана, грабіжник виявився підлітком — худим і світловолосим. Одягнений він був пристойно, незважаючи на вимазане чимось обличчя. Повзти у хлопця виходило не сильно добре, але він старався. Потім з якогось переляку заповз у мишачий горошок і довго там борсався, доки не додумався встати і подолати перешкоду, пригнувшись і прикривши голову руками.

Озирнутися цій чудовій істоті на думку не спадало. Роан стояв біля намету і давав йому шанс за шансом озирнутися і хоча спробувати втекти, але не склалося.

А потім пацан, нарешті, доповз до речей і, мабуть від великого розуму і не меншої жадібності, потягнув на себе найбільший ящик, що формою нагадував труну.

Ящик зусиллям злодія спочатку взагалі не піддавався, але хлопчик був наполегливий і впертий. Тому Роан зовсім не здивувався, коли ящик все-таки впав на землю і розкрився. Злодюжка одночасно впав на дупу, через що не відразу побачив, чим сам себе ощасливив. Але потім він підвівся, згадавши грізну мамку, обтрусив штани, подивився на свою здобич і завмер з відкритим ротом і витріщеними очима.

— Сюрприз! — гаркнув Роан, невдоволений передчасним пробудженням.

Пацан, замість того щоб нарешті озирнутися і хоча б спробувати вибачитися, заверещав, знову впав на дупу і, не встаючи, спробував повзти кудись, бажано подалі від страшної знахідки.

— Це лише лялька, дурень, із свинини, — спробував звернутися до розуму злодія Роан.

Він його, мабуть, навіть не почув. Так і продовжував відповзати від ящика спиною вперед, буксуючи по траві ногами і більше не турбуючись про зіпсовані штани і матусину реакцію. І ще він повискував і підвивав.

З наметів почали вискакувати студенти, напіводягнені та сонні. Роан зі злості плюнув собі під ноги і пішов заспокоювати наївну сільську дитину. Підійшов упритул, поклав йому долоню на плече. А дитя взяло і, загорлавши фальцетом, рвонуло вбік, рачки, не розбираючи дороги. Закінчився цей дивовижний забіг в одному з наметів. Злодюга в нього забіг, там заверещали дівчата, а потім з гуркотом щось упустили.

— Справи, — сказав Роан.

— Так і з'являються розповіді про страшних магів та їхні непотребні діяння, — повчально сказав Малак, почісуючи потилицю дивного вигляду палицею, обтягнутою з одного боку шкірою.

Яс зазирнув у відчинений ящик і похитав головою. А потім акуратно, ногою, його зачинив.

З постраждалого через забіг злодія намету визирнула Тея.

— Він хоч живий? — спитав Роан, згадавши, що в тому ж наметі знаходиться Ольда.

— Він нам намагався прорвати стіну своєю дурною головою, — поскаржилася дівчина. — А ми його казанком та сумкою з книжками. Тепер у нас казанок гнутий, а мені ще зілля варити.

— Вбили, так? — невідомо чому зрадів Яс.— Тоді гаразд, ми його швидко прикопаємо, і ніхто нас не запідозрить. Напевно.

— Та живий він! — обурено закричала з намету Ольда. — Голова міцніша за котелок. Суцільна кістка, мабуть. Заберіть його від нас, він тут смердить!

— Протух, напевно, — продовжив гнути свою лінію Яс, за що й отримав потиличник від Роана.

Як виявилося, смердів нещасний селянин через реакцію організму на переляк. Хлопці його витягли на світ, уклали поруч із заростями мишачого горошку і стали приводити до тями, як уміли. Роан за цим неподобством відсторонено спостерігав і розмірковував про те, до добра ця подія, чи завтра сюди прийдуть селяни зі смолоскипами — вершити суд над злісними породженнями пітьми? Ні, він з недорослями відіб'ється, але неприємності на цьому навряд чи закінчаться.