7 (5)

— Що це? — спитав магістр Лєска, дивлячись на Роана крізь лупу із зеленим склом.

Це питання, схоже, ставало традицією, як і екзотичний вигляд керівника. Цього разу Дуейн Лєска замаскувався під земляну жабу. І плащ підібрав відповідного фасону з забарвленням. І вираз обличчя зобразив підходящий. І поза в нього була зовсім жаб’яча. Він сів, розставивши коліна, нахилився вперед і розглядав якусь травинку крізь свою лупу, коли до нього підійшов Роан. Зате тепер з не меншою цікавістю дивився крізь зелене скло на свого аспіранта. Мабуть, це був якийсь амулет, і магістр справді бачив крізь нього щось невидиме звичайним поглядом, але уточнювати та питати Роан не збирався. Тут би з планом розібратися, а цікавість зачекає.

— Це план. На рік, — сказав Роан.

Магістр скептично хмикнув.

Потім акуратно запакував лупу з чохол, зняв рукавички і все-таки взяв нещасний план. Читав він його довго і вдумливо, зрідка загадково хмикаючи.

Роан мучився неробством. Через це спочатку розглядав хмари. Потім згадав про травинку, що зацікавила магістра, і пішов розглядати її. Травинка виявилася звичайною. Такий собі листок-їжачок, що ледь виглянув з землі. Навіть колір у нього був ще світлим. Кущики таких їжаків часто трапляються у степу. Вони ж ближче до середини літа випускають довгі стебла увінчані білими парасольками із дрібних квіточок. Роану подобався запах цієї рослини, терпкий такий, з гіркуватістю, але не полинною, а якоюсь іншою. А степовики цією рослиною розлад шлунку лікують. Успішно лікують, треба сказати. Загалом, що такого цікавого в цій травинці, Роан так і не зрозумів. Хіба що проросла пізно, а так, листок і листок.

— Гаразд, — сказав Лєска, начитавшись вдосталь. — Підійде. Можеш відносити Тельєну. І, сподіваюся, хоч би до першого навчального дня я тебе більше не побачу.

— Не турбуйтеся, я знайду, чим зайнятися, — пообіцяв Роан, якому ще треба було сходити на портальну пошту та забрати переклад технічного тексту магістра Діньяра.

А ще Роан збирався виспатися і сподівався, що ніхто йому в цій справі не завадить. Насамперед Джульєтта, у якої було заняття — вона третирувала нещасного кравця, який взявся за пошиття сукні для неї. Вона і Роана намагалася підключити до цієї забавки, але йому, на щастя, вдалося довести, що ні у фасонах, ні в мереживі, ні в бісері він нічого не розуміє.

На жаль, виходячи з саду, Роан не здогадався обернутися і подивитися, чим там займається керівник. Якби здогадався, дуже здивувався б. Лєска знову дивився на нього крізь лупу, і вираз обличчя в нього був як у кішки, що розмірковує, чи варто сприймати їжака, як м'ячик і бити по ньому лапою.

— Тельєн!

Крик пролунав над головою обідаючого завідувача аспірантури, і він ледь не подавився. Відкашлявшись, магістр озирнувся, але Лєски за спиною не виявив. Та й двері з вікном були надійно зачинені, не мав прорватися.

— Тельєн!

Магістр Варну зітхнув і відклав бутерброд. Ось і ще одна дірка у захисті кабінету виявилася. Колеги прорватися не можуть, зате їхній голос це робить.

— Тельєн! Відкривай! Кого ти мені підсунув?

Варну знову зітхнув і пішов відчиняти. А то обідати з криками над головою зовсім неможливо.

Не щастить йому із колегами. То у вікно ломляться, то до кабінету. А ще дорослі шановні люди.

— Що знову трапилось? — спитав магістр Варну, коли Лєска, що притискав до живота здоровенну книгу, гордо ввійшов у фортецю, яка впала в черговий раз. — Твій аспірант віддав мені план, усе зробив своєчасно. Що тобі ще не подобається?

— Не подобається?! — щиро здивувався Лєска. — Ах, так, вибач, задумався і відволікся. Кого ти мені підсунув?

І бухнув на стіл свою книгу.

— Аспіранта я тобі підсунув. Розумного, можеш мені повірити. Тобі нема на що скаржитися, насправді. І так твої викрутаси дуже довго терпіли.

— Я не про те. Дивись!

Лєска відкрив книгу приблизно посередині, тицьнув пальцем у сторінку і з очікуванням подивився на Варну. Довелося заглянути в книгу.

Книга виявилася довідником з родоводів аристократичних і магічних родів, які прославилися в історії королівства. Історія була довгою, так що прославитися встиг багато хто і без довідника жоден студент не зміг би написати реферат з цих родів та їхніх діянь. На вказаній сторінці красувався герб, на якому розправив крила ворон із сонцем у дзьобі. Чий це герб, магістр Варну уявлення не мав, та й не хотів мати. А ось під гербом була схема енергетичних потоків. На перший погляд, ніби звичайна, така у кожного другого мага повітря — центр зміщений до лівого плеча, через що їм дуже зручно скручувати силу в пружину, захоплюючи таку легку річ, як атмосферні гази. Втім, через це ж повітряники непогано справляються із запаленим кимось вогнем і зовсім не здатні втримати щось важке, не застосовуючи складних схем та плетив. Більшість із них навіть краплю води за допомогою чистої сили підняти не зможуть. Хіба компактний смерчик для цього влаштують.

— А це що? — зрозумів Варну, на що йому вказує колега, через півхвилини розглядання схеми.

У звичному малюнку потоків була невелика вада. Потоки, які повинні були з'єднатися в один, чомусь обривалися, не дійшовши один одного, і одна з ліній була відсутня. Чи не була відсутня? Схоже, вона була просто повернута і з'єднувалася не з цими потоками, а вливалася безпосередньо в центр сили. На що це має впливати, Варну не уявляв. Швидше за все, або жодної різниці з усіма іншими повітряниками не буде, або ця сім'я має якісь проблеми з даром. Хоча, можуть бути варіанти. Подібні зміни іноді призводять до того, що у сім'ї з'являються вміння, які не здатні повторити всі інші.

— Це Дановери, — сказав Лєска. — Нечисленна родина, в якій бувають або дуже сильні маги, або дуже слабкі, та вкрай рідко — середні за силою. Відрізняються жадібністю, впертістю та любов'ю до інтриг. З сорока семи придворних магів, двадцять три були Дановерами. Навіть зараз один із них придворний, а другий наш неофіційний глава, який крутить офіційним, як хочеться. Ти не думай, я не проти. Сам розумієш, що без мудрого керівництва Каміл, який майже впав у маразм, такого наробить, що ми і через п'ятсот років не розгребемо. Мене інше хвилює. Кого ти мені підсунув?