7 (3)

— Що це? — спитав магістр Дуейн Лєска, коли Роан поклав поверх розкладених на столі паперів списані квапливим почерком листи.

— Мій план на рік, — гордо сказав Роан. — Чорновий варіант.

— Швидко ти, — явно засмутився Лєска. Присунув план до себе і заглибився у читання.

Задля різноманітності цього разу магістр знайшовся у крихітному кабінеті поруч із лабораторією. Кабінет теж був захаращений всілякими папірцями, а на вікні без фіранок тіснилися вазони з напрочуд доглянутими квітами. Напевно, тому в кабінеті одночасно пахло пилом, старовиною та вологою зеленню. Дивне таке поєднання.

Виглядав магістр цього разу пристойно. Причесаний, хламіда кудись поділася, а костюм був новим і чистим. Так що навіть круглі дротяні окуляри більше не здавались кумедними.

— Так, — задумливо сказав Лєска, щось вичитавши на першій сторінці. — Родові символи кікх-хей?

— Насправді немає особливого значення, головне, щоб були переривчасті й закільцьовані лінії. Мені так просто звичніше, — пояснив Роан.

— Хм, — багатозначно видав магістр і продовжив читання.

Читав він у підсумку досить довго, деякі місця, мабуть ті, що особливо сподобалися, перечитував кілька разів. Часто скептично хмикав. А Роан стояв, переступаючи з ноги на ногу, і переживав про те, що запізниться в кав'ярню та образить богиню. Напевно, слід було порадувати Дуейна Лєску написаним планом завтра зранку. Може, в нього й настрій був би кращий.

— Цікава теорія, — нарешті сказав магістр. — Цікава. Я навіть розумію, звідки вона взялася, теж свого часу захоплювався методиками Боєра Батьяша. Але чи вистачить у тебе концентрації, щоби провести хоча б одне лабораторне випробування? Я читав твої характеристики, всі твої викладачі зійшлися в тому, що усидливості тобі бракує катастрофічно. Отже, швидше за все, це буде марною тратою часу. Ти б краще цю теорію продав, напевно, знайшлися б покупці.

— Ночівлі у степу під зірками сприяють усидливості та розвитку концентрації, — сказав Роан.

— Да? — непідробно здивувався магістр. — Ніколи про це не чув. Гаразд, це пусті розмови, які я не люблю. Пішли, краще, перевіримо.

Схоже, керівник сподівався поставити самовпевненого учня на місце. Погляд у нього був азартний, рухи рвані й поспішні. Він ледь не впустив половини паперів зі столу. Вихором промчав кабінетом і зник за дверима.

Роан сумно зітхнув і пішов слідом.

Мабуть, у нього із зовнішністю щось не те. Більшість людей відмовлялося вірити йому на слово.

Знайшовся магістр у лабораторії. Він поспішно натягував робочу куртку, попутно намагаючись розгрібти купу паперів, під якими було щось металеве.

Роан знову зітхнув і пішов помагати. А то зараз ці папери впустить, засмутиться і розсердиться. А з розлюченою людиною розмовляти складніше і не має значення, на кого вона зла.

— Ось! — гордо сказав Лєска, вказавши пальцем на незрозуміле переплетення металевих трубок та дзеркал. — Лабіринт Хоберта. Найпростіший спосіб виміряти концентрацію. Скільки дзеркал зможеш поєднати, такий і показник.

Роан схилив голову на бік і з цікавістю глянув на лабіринт. Про нього він чув, але бачив уперше. Занадто рідкісна й дорога штуковина.

— Тобі треба тягнути нитку сили через трубки від дзеркала до дзеркала. Кожне дзеркало відбиватиме твою нитку, але воно ж і частково її поглинатиме. У тебе дві задачі. Перша — контролювати поглинання та додавати енергії, щоб нитка не обірвалася. Друга — стежити за лабіринтом і підводити нитку до дзеркала так, щоб вона відбивалася під потрібним кутом і потрапляла в трубку. У лабіринті багато глухих кутів. Зрозуміло?

Роан кивнув, підійшов до лабіринту впритул і почав його роздивлятися.

Нитки тягнути молодий маг умів, він уплітав у павутиння з таких ниток зірки. А там ще й доводилося весь час тримати рівень павутини від землі, інакше весь малюнок зміщувався. Натомість тут трубки.

Цікаво, що врешті-решт вийде?

— Приступай! — звелів Лєска, здувши з лабіринту пилюку за допомогою побутового амулету.

Роан кивнув. Нахилився і глянув крізь одну з трубок. Потім потягнувся, розслабив плечі та глибоко вдихнув.

По першій трубці нитка тяглася довго-довго, вона весь час натикалася на стінки, давалася взнаки звичка бачити ці нитки перед очима без жодних перешкод. Зате відбилася від дзеркала нитка правильно з першої спроби. Дзеркала — це ті самі зірки на небі, а на зірках він натренувався. Друга трубка пішла легше, Роан просто повів поглядом з одного кінця в інший і кінчик нитки потягнувся до чергового дзеркала. Потім Роан ледь не зайшов у глухий кут і надовго зупинився, намагаючись збагнути, як його обійти і не опинитися в наступному через кілька дзеркал. А потім лабіринт якось несподівано скінчився. Роан тільки захопився процесом, а тягнути далі не було куди. Занадто маленька іграшка, хоч бери та повертайся назад, щоб пошукати ще один шлях.

— Ось, — сказав хлопець, вирішивши, що повертатися все ж таки не варто, і перевів погляд на магістра Лєску.

Вигляд у керівника був приголомшений. Він витріщався на Роана зовсім круглими очима і знову був схожий на пугача.

— Щось не так? — обережно спитав молодий маг.

— Все не так! — життєрадісно гаркнув магістр. — Точніше так! Тепер я знаю, кого відправлю на щорічні змагання і відіграю назад чашу.

— Яку чашу? — щиро здивувався Роан.

— Червону в горошок. Іменну! — порадував його Дуейн Лєска, а потім почав усміхатися широко-широко. — І всіх відправлю у степи під зірки, вчитись концентруватися... А ти не хочеш змінити тему? Розвиток такої концентрації настільки швидко це ж…

— Це теорія Батьяша, — підказав Роан захопленому магістру.

— Ах, так, — схаменувся Лєска. — Вічно він усіх випереджає. А був нічим не кращий за мене, я з ним у однієї дівчинки історію списував, ми навіть разом їй на цукерки скидалися.

Магістр зітхнув, махнув рукою і знову взявся читати план Роана, ніби міг щось там упустити.