7 (2)

У Джульєтти були зовсім інші проблеми. Вона була впевнена, що закохалася як героїня улюбленого роману. Отак побачила здалеку, і наче світ зник. І тільки його світлий образ виблискував і сяяв.

Досі привертати увагу чоловіків Джульєтті не доводилося. Вони самі якось приверталися. Можливо, їх приваблювала її спадщина або її неземна краса, або татусів статус. А може й усе разом. Ось тільки розмахувати перед носом предмета кохання бабусиним заповітом чи татковими регаліями Джульєтта не хотіла. А свою красу вважала недосконалою. І єдине, що спало їй на думку — довести цю красу до досконалості і вирушити на шкільний бал першого дня. Тоді він обов'язково її помітить і запалає почуттям у відповідь.

Що трапиться після спалаху почуттів, Джульєтта не знала, та їй було й не цікаво.

— Янір, — прошепотіла Джульєтта, дивлячись у дзеркало.

Ім'я у чоловіка її мрії теж було гарне. Справжнє чоловіче, спочатку м'яке, але з ричанням в кінці. Екзотичне ім'я, мабуть, серед його предків був хтось великий із таким ім'ям. Степняк якийсь, що зумів піднестися в королівстві, взяти за дружину єдину доньку когось з малого дворянства і отримати за службу з рук короля прапор, герб і титул. Спадковий баронський, швидше за все, але потім вислужився і став...

Ким він там став, Джульєтта придумати не встигла. Повернулась Шелла, поставила на стіл пляшку, обплетену фарбованою соломою, і стала колупати пробку, яка не піддавалася.

— Що там? — спитала з цікавістю Джульєтта.

— Закріплювач, — пропихкала Шелла. — Я ним конспекти обробляю, щоби не розтріпалися. А потім маячки чіпляю. Мої конспекти вічно ходять по чужих руках.

Вона зітхнула, озирнулася і потяглася за довгою мідною спицею для волосся.

— Шелла, — благаюче покликала Джульєтта, ще раз помилувавшись собою у дзеркалі. Дівчина, що відображалася там, справді була гарненькою. Руді локони, біла шкіра, блакитні очі, темно-коричневі вії, нехай пофарбовані фарбою, яка тримається кілька місяців, але довгі і пухнасті від природи. Ще у дівчини були пухкі губи та акуратне підборіддя. І була б ця дівчина по-справжньому гарна, якби не ніс, форма якого Джульєтті подобалася, а дрібні веснянки на ньому не подобалися зовсім. — Шелла, ти вмієш ластовиння виводити? Дуже треба.

— Навіщо? — поцікавилася сусідка, таки зумівши відкрити пляшку за допомогою спиці. — У тебе милі веснянки. Льєну вони подобаються. Малак говорив.

Джульєтта сумно зітхнула.

Льєну воно, може, і подобається, але вона збиралася привертати увагу зовсім не Льєна. А Яніру веснянки подобалися навряд чи. Джульєтта вже не перший день придивлялася на вулицях до дівчат, що ходили у відвертих сукнях. Жодна з них веснянок не мала. Або вони успішно ховали їх під білилами, щедро намазаними на обличчя. А білила Джульєтті не підходили. Вона пристойна дівчина, ще й юна. Не можна їй ховати обличчя під білилами. Втім, Джульєтта давно помітила, що користуються ними лише всякі вульгарні особи. Навіть старші дами, давно заміжні, в чиїй пристойності ніхто не сумнівається, нічим крім золотистої пудри кікх-хей не користуються, та й тої наносять зовсім мало, просто щоб шкіра почала світитися внутрішнім світлом.

— Шелла, — повторила заклик Джульєтта.

— Хм, — відповіла вона, водячи пензликом змоченим у рідині з пляшки по сторінках зошита. — Я не вмію. Я зілля лише цього року почну вчити. Адже я теж з групи з даром, що раптово відкрився. Він у мене давно відкрився, але я не вчилася, от і...

— А хто вміє? — азартно перебила подругу Джульєтта.

— Хм... не знаю. Викладачі, звичайно, вміють, але займатися цією нісенітницею не стануть. А решта… Може у местресси Йяди спитати?

Джульєтта радісно підскочила, миттєво вибачила Шеллі те, що вона назвала проблему всього її життя дурницями, і приготувалася бігти шукати загадкову местрессу. Але Шелла тільки відмахнулася і сказала, що їй треба обробити ще три сторінки. Потім вона поставить зошити сохнути і буде готова йти куди завгодно. Джульєтта, що знемагала від нетерпіння, крутилася на стільці, потім трохи побігала між шафою і дзеркалом, вибираючи капелюшок, а коли Шелла нарешті закрила пляшку пробкою, виявилось, що бігає по кімнаті босоніж і кинулася вибирати туфельки.

Местрессу Йяду дівчата знайшли у бібліотеці.

А ще там знайшли Роана.

Джульєттин маг схилився над аркушем паперу і щось писав. Світловолоса местресса йому диктувала і нахилялася, щоб переконатися, що він пише все правильно. І саме в цей момент Роан переставав писати, завмирав і із задоволенням витріщався в її декольте. А витріщатися там було на що.

— Твій брат часу не втрачає, — з якимсь незрозумілим схваленням сказала Шелла.

— Він мені не брат, — обурилася Джульєтта.

— Але ж ви схожі, — впевнено сказала Шелла.

Джульєтта перевела на неї здивований погляд, потім подивилася на Роана і знизала плечима.

Треба ж, схожі. Може, носами. Хоча на носі Роана неприємних веснянок не було. Він взагалі був досить засмаглим, як для рудоволосої людини.

— А може, мені загоріти? — спитала сама себе Джульєтта. — Тоді й зілля варити не треба. І діють зілля не дуже швидко.

— А засмага діє швидко, — погодилася Шелла. — Тобі червоний ніс з облізлою шкірою піде набагато більше, ніж веснянки.

Джульєтта зітхнула.

Схоже, простих шляхів для позбавлення від веснянок не буває, і доведеться йти складним. Довго і завзято. Поки ці мерзенні плями не зникнуть.

Прийнявши це історичне рішення, Джульєтта гордо задерла проблемний ніс і, не дивлячись на те, що діється навколо, пішла до пари за столом. На півдорозі дівчина врізалася в перешкоду, що несподівано виникла на шляху. Охнула разом із ним і підняла очі, щоб глянути в обличчя чоловікові, якого ніхто не навчив поступатися дівчатам дорогою.

Чоловік на неї дивився з цікавістю.

Синіми-пресиніми очима дивився. Найкрасивішими очими на світі. Обличчя теж було найкрасивіше. І взагалі він був ідеальний. Ось тільки Джульєтта зовсім не була готовою до несподіваного зіткнення з чоловіком своєї мрії. Тому вона трохи подумала, перебрала варіанти розвитку подальших подій, зрозуміла, що нічого розумного або хоча б належного моменту зараз сказати не здатна і прийняла єдине рішення здатне врятувати момент.