5 (3)

День у Роана був насичений із самого ранку. Почалося все з того, що він дізнався, куди поділися миші, що сиділи в коробці у тріо хлопчиків. А дізнавшись, Роан став підозрювати, що Джульєтта дівчинка невдачлива, ось на неї і сиплеться всяке.

Потім, не встигла підопічна в фарбах розповісти, як чистила картоплю і як Льєн потім лікував руку, підійшла чорнява смуглянка і покликала Джульєтту на ярмарок — вибирати зацукровані фрукти. Виявилося, у школі прийнято ці фрукти запаковувати у гарні коробочки, обв'язувати стрічками та дарувати один одному на балу на честь початку навчального року. Тож дівчата поспішали їх купити, доки не повернулася основна маса учнів та студентів — з їх поверненням і ціни на ці солодощі різко підскочать, і якість впаде.

Довелося Роану майже насильно всучити Джульєтті ще один маячок, цього разу потужний, який зреагує на переляк, і вкладений у досить симпатичну підвіску-листочок, і відпустити її з новопридбаними подружками. І коли тільки встигла? Джульєтта, звичайно, дівчина товариська, але щоб настільки…

Потім магістр Тельєн поцікавився у Роана тим, у якому напрямі він збирається розвиватися на аспірантській ниві?

Роан спершу знизав плечима, потім почухав потилицю, а потім зізнався, що поки що про це не думав і взагалі хотів би з кимось порадитися.

Тельєн Варна милостиво дозволив радитися з собою, сів зручніше, підперши долонею підборіддя, і приготувався слухати.

— Ну, — задумливо сказав Роан, запідозривши, що зараз над ним знущатимуться. — Я маг повітря, але, якщо чесно, крім захисно-атакуючої сфери, нічим з повітря особливо не цікавився.

— Так-так, — сказав Тельєн, якось підозріло швидко розгубивши мрійливий вигляд, і почав перебирати листочки на столі. — Ага, ось. Звіт за сімнадцяте число другого літнього місяця. Хутір Три Кози. Упокоїв неживе у другій стадії зміни, побив онука цього неживого, за те, що не хотів спалювати тлінні останки недовмерлої бабусі, потім сам його лікував. Звіт справжній. Маг із сусіднього міста їздив на хутір через два дні, після його отримання. Проводив очищення кладовища і повторно бив того ж онука. Цього разу за те, що ховався від шукачів дар і настільки любив бабусю, що випивши, захотів з нею поговорити і випадково наситив труп силою. Другий клас неживого, до речі, також був підтверджений. У зв'язку із цим питання: як ти з ним упорався? Добре, ще вогневик-недоучка, але повітряник?

— Я на неї сосну вдало впустив, а потім узяв сокиру, виставив щит, ну і… — зніяковіло признався Роан.

Рубати бабусю, хай навіть давно мертву, на очах у онука, мабуть, було не найкращою ідеєю. Але на той момент нічого іншого на думку не спало. А ще Роан, відверто кажучи, злякався, що мертва теща замовника вилізе з-під дерева і відкусить так вчасно прийшовшому на хутір магу його дурну голову. Ось справді, кажуть розумні люди, що перш, ніж братися за роботу, слід з'ясувати, що це за робота. А так сам собі придумав, що нічого небезпечного так далеко від колишніх темних міст бути не може, і поліз робити подвиг. Зрештою і переміг дивом, і з оплатою героїчного вчинку відразу продешевив.

— Зрозуміло, — знову задумався магістр Тельєн. — Значить, думаєш швидко та схильний до нестандартних рішень. Непогано. Але до Борка я тебе таки прикріплювати не буду. Йому уяви на тебе не вистачить. Гаразд. Запитаємо інакше. Чим тобі подобається займатися, крім знищення сосен та немертвого?

— Щитами, — впевнено сказав Роан. — І накопиченням. Точніше, навіть не так. Спочатку я намагався зробити щит, який сам розвертатиметься, реагуючи на небезпеку. Переконався, що викладачі не брехали. Це не те, щоб неможливо, просто вони розвертаються недостатньо швидко. А потім, якраз після зустрічі з тією недопокійною тещею, мені спала на думку інша ідея. Розумієте, я не можу постійно носити щит, як би небезпечно довкола не було, у мене дар середньої сили. Я якось пробував, менше ніж на півдня вистачило, і нічим іншим не міг займатися. Ось тоді я й подумав, що необов'язково носити його наповненим на всю силу. Адже можна ставити тільки контур, ну, як павутину Батьяша. Головне, натренуватися не думаючи, за першої ж ознаки небезпеки, додавати енергії. І ось.

— Це складно, — сказав Тельєн. — Треба постійно пам'ятати про нього. Інакше поступово розплететься і зникне. Тож ніхто цією проблемою так і не зайнявся. Щит із заданими силою і часом точно нікуди непомітно не зникне. А ще, як показали проведені досліди, в момент небезпеки навіть дуже досвідчений маг може випадково вкласти в щит всю силу, що в нього є. І це в той момент, коли треба бігти, боротися, лікувати когось, регенерацію запустити, та мало що іще.

— Так, я помітив, — погодився Роан, згадавши свій перший експеримент. — Тому я почав накопичувати енергію в амулетах і додавати її до щита не безпосередньо, а через амулет. Теж часто вичерпую амулети до дна, але моя сила залишається при мені. І амулетів у мене кілька.

— Хм, — сказав Тельєн і постукав пальцями по столу. — Ненадійно. Прив'язка щитів до амулетів взагалі штука ненадійна, коли справа стосується магів. Якщо ти щит не тримаєш і не відчуваєш, ти будь-якої миті можеш його випадково зруйнувати. Вдариш когось повітряним кулаком, і твій щит слідом затягне. Або енергія з нього вплететься в кулак. Воїни без дару можуть щитові амулети носити, а магам вони тільки заважають. Магам заважає все, що вони не контролюють. Це початкові знання.

— Я знаю. Тому я не прив'язував щит до амулетів. Я з них енергію вливаю.

— Теж ненадійно. Можна порушити цілісність. Амулети не частина твого тіла. І вливати з них енергію в контур щита, все одно, що тицяти в тонке полотно спицею. Нитки можуть як розсунутись, так і порватися.

— Мої амулети частина тіла, — сказав Роан.

— Хм, — озвався Тельєн. — Цікаво. І як ти цього досяг? Тіло відчуває чужорідність предметів. Навіть шаманські кістки і ікла швидше прив'язані до своїх власників, ніж частини їхніх тіл. Та й впливають вони на шаманів погано, з головами у шаманів стабільно непорядок.