4 (3)

До дівчачого гуртожитку Хабка Роана не пустила. А на запитання Джульєтти про те, хто ж їй допоможе дотягнути багаж до кімнати, вручила дівчині ключі з номерком і амулет, що полегшує вагу. Так що довелося дочці градоначальника справлятися зі своїми скринями самостійно. Вона навіть відчула себе героїнею роману, змушеною тікати з рідного будинку від деспотичного вітчима, коли, упираючись ногами в сходинки, тягла скриню, що не сильно полегшилася, за бічну ручку.

На щастя, на сходах з'явилася добра дівчина. Вона обізвала Джульєтту жовторотиком і, клацнувши пальцями, піднесла скриню до стелі, а потім на верх сходів. З іншими скринями вона проробила те саме. А тягти їх коридором виявилося не так і складно. Щоправда, вони підлогу дряпали, але там і до них подряпин вистачало.

Кімната з потрібним номером виявилася не дуже великою, і Джульєттині скрині там явно були зайвими. Дівчина їх абияк затягла й озирнулася. Речі слід було розібрати. Сукні повісити у шафу, щоб відвисілися. Кудись покласти решту речей. А потім активувати амулети, що зменшують, і перетворити громіздкі ящики в маленькі скриньки, які можна буде покласти на підвіконня, поряд з тими, що там вже стоять. Але Джульєтта так заморилась, що сіла на ліжко без подушки і з сірим пронумерованим покривалом. Вирішила, що трохи посидить, відпочине, а потім із новими силами займеться речами. Нікуди вони не подінуться за цей час.

Шелла Денга йшла, випромінюючи стільки злості, що всі, хто її знав, поспішали кудись звернути, аби вона не встигла підійти до них надто близько. І це злило Шеллу ще більше. Можна подумати, вона їм голови повідкушує. Та вона їх не те що кусати, вона їх навіть торкатися не збиралася. І взагалі могли б і привітатися! Хоч би здалеку! Так ні, розбігаються, наче вона все ще першорічка, яка не вміє контролювати свій дар.

Шелла озирнулася, переконалася, що ніхто не дивиться, і від повноти почуттів штовхнула стіну. Допомогло не сильно, щоб зігнати цю агресію слід або побити шкіряного бовдура, начиненого тирсою, або перетворити агресію в енергію для дару. А один нещасний стусан у цій справі – що крапля в морі.

Історія, через яку злу Шеллу воліли обходити по широкому колу, була давня. Вона тоді, наївне дитя степів, з’явилася в Школу Стихій вивчати справжню магію, як казала бабуся. Принагідно бабця говорила ще багато чого. І про безпутну маму Шелли, яка втекла з бродячим цирком майже відразу після народження доньки і покинула цю дочку на виховання матері. І про батька, симпатичного мага, що осів у їхньому крихітному селі. Він там якісь мінерали вивчав. І, напевно, через пару років би поїхав додому, можливо, навіть, прихопивши з собою Шеллу і її маму, на що остання і розраховувала, але йому не пощастило. Хоча бабуся була впевнена, що справа там зовсім не у везінні, а в тому, що Кайрен Денг був ідіотом. Хто, крім ідіота, полізе в грозу на здоровенний камінь, сподіваючись видивитись заграву над покладами рідкісного мінералу? Загалом, Шелла поділяла думку грізної бабусі. Батько був ідіотом. Ось і отримав те, що заслуговував. Після удару блискавки мало хто виживає.

Загалом, дитинство у Шелли не склалося. Батько примудрився померти за два місяці до народження. Мама, не сильно засмутившись, втекла шукати щастя. А баба бурчала і лаялася. Особливо сильно вона почала лаятися, коли виявилося, що онука успадкувала батьківський дар.

Магічної школи поблизу не було. Була немагічна, але в ній навчалися діти рудокопів, а з решти за навчання драли втридорога. І баба, облаявши весь білий світ, почала розпродувати майно, заховане під підлогою ще її дідом, з чуток, розбійником.

У школі Шеллі не зраділи, навіть незважаючи на те, що дар вдавалося тримати у вузді. Надто вона була для них чужа. Аборигенка та дикунка. Смаглява і довгоноса. Гнучка, як змія. Шумна, яка звикла жити за іншими правилами. Загалом, якби не спадщина від прадіда-розбійника, вигнали б її зі школи за першої ж нагоди. А потім, коли дівчатка стали перетворюватися на дівчат, виявилося, що вона ще й красуня, куди тій пропавшій мамі. Тому що примудрилася успадкувати сині очі батька. І Шеллу у школі стали ненавидіти. Дівчата за те, що красуня. Хлопці за те, що, всупереч чуткам про її веселу матір, у відповідь на будь-які наміри починала кричати, битися і тікати. І закінчилося все цілком передбачувано. Хлопці зібралися в компанію, вирішивши поставити дикунку на місце. Вона, захищаючись, випустила силу, переламавши нападників, наче ляльок. І довелося тікати.

Розумна бабуся, яка давно підозрювала, що нічим іншим воно не закінчиться, зібрала внучці суму, посадила на позиченого у сусіда коня і відправила вступати до магічної школи. Знала мудра баба тільки про Школу Стихій, ось туди й відправила. А Шелла, у свою чергу, теж не додумалася зупинити вибір на простішій школі. Хоча про їхнє існування встигла дізнатися, а в одній навіть перевірити рівень дару і отримати амулет, що стримує.

Те, як сильно їй пощастило, Шелла насправді усвідомила лише два роки потому. У неї виявився досить сильний дар, щоб не відмовили навіть у Школі Стихій. Її дорогою не пограбували, не вбили, не спіймали і не відправили у веселий будинок. За два роки дівчина встигла наслухатись подібних історій. І магія б не допомогла. Не вміла вона тоді своїм даром користуватись.

За ці ж два роки Шелла заробила репутацію розумної та талановитої, але дуже запальної дівчини. Кров у неї така. Вихована ще погано. І страху натерпілася. А ще, не почала вчасно вчитися, дар безконтрольно зростав і тепер його повністю приборкати складно. Можливо, навіть, до кінця навчання не вдасться. Але Шелла вчилася стримуватись і в неї стало непогано виходити. Потрібно було просто не піддаватися першому пориву.

Втім, місцева майстриня Йяда вже пообіцяла взяти в аспіранти, так що зі школи не виженуть і можна буде свій дар приборкувати і далі, у встиглих стати рідними стінах, час від часу зі злості обливаючи знайомих крижаною водою. Абсолютно випадково. Просто енергії потрібний вихід, і якщо його вчасно не знайти, вона знайде його сама. Добре хоч у вигляді лише холодного душа. Могло бути й гірше.