розділ 4

Розділ 4

Ши хо. Стиснуті зуби.

Маленька людина мало думає про свої здобутки, оскільки ніхто не помічає їх. Та й на власні недоліки вона звертає так само мало уваги. І буває здивована, коли оточуючі перебільшують їх. Ставлячись до цього без належної уваги, вона дозволяє своїм ворогам інтригувати проти себе, що безумовно нашкодить їй. Щоб уникнути подібної ситуації, слід підкреслювати свої переваги, шукати визнання, досягти та підтримувати його. Згодом це може схилити шальки терезів у ваш бік, якщо вороги спробують досадити вам.

(Книга змін)

Попри очікування Джульєтти нитка зовсім не закінчувалася на головній площі столиці. Вона взагалі до цієї столиці особливо не наближалася. Так що довелося дівчині, яка встигла розмріятися, разом з більшістю пасажирів вийти на станції, навколо якої розрослося поселення, котре найбільше нагадувало стихійний ринок. Шум був один в один. Лоточниці, що прибігли до перону, навперебій намагалися всучити оглушеним з незвички пасажирам не першої свіжості пиріжки та прохолодні напої підозрілих кольорів. Від них мляво відмахувалися і намагалися отримати багаж, який видавали дуже повільно, згадуючи через слово злодіїв, які не боялися ні станційних магів, ні правоохоронців, ні навіть розквартированого неподалік полку королівських єгерів.

Роан, якому вже доводилося бувати в цьому місці, міцно схопив підопічну за руку і поспішно висмикнув її з натовпу, вирішивши, що Джульєттин багаж краще отримати пізніше, знайшовши спочатку екіпаж, який цей багаж перевезе. Знайомі студенти теж не стали товпитися біля сховища, в якому на них чекали речі, що прибули раніше за господарів. Вони відійшли на відносно спокійне місце і посідали на паркані, як великі птахи. Купувати їжу хлопці не поспішали. Зате скрашували очікування вмістом фляги, яку передавали один одному.

— Роане, — посмикала мага за рукав підопічна. — Я хочу пити.

Він хмикнув, витяг із суми флягу з холодним трав'яним настоєм і вручив дівчині.

— А там… — невпевнено сказала вона, вказавши на крикливих лоточниць.

— А там можна отруїтися. На смерть, — пояснив своє небажання пробувати різну гидоту маг.

— О-о-о… — тільки й спромоглася сказати Джульєтта і відпила з фляги. — Роан, а нам ще довго їхати?

— Вже недовго, — заспокоїв її маг. — Бачиш пагорб? Той, далекий, праворуч. Той, що вищий. Якщо на нього забратися, Біловень буде видно. Не дуже добре, але видно. І річку Зуберку теж можна побачити. В гарну погоду. Вона тут неширока, але глибока. Де-не-де взагалі тече по улоговині, пробитій за століття в м'якому піщанику.

— О-о-о... — знову сказала Джульєтта.

Разом з тим, як розходилися пасажири, що отримали багаж, розбігалися і торговки. Перші поспішали до довгої будівлі, де можна було скористатися поштовим порталом і заздалегідь дізнатися, у яких гостиних будівлях є вільні кімнати. Другі практично бігли до стоянки багатомісних екіпажів, мабуть розраховували, що люди, опинившись у відносному затишку та безпеці критого воза, розслабляться і все-таки щось куплять.

Роан тільки похитав головою. Везти в такому возі Джульєтту та її гору речей було б справжнім безумством. А альтернативи щось не було видно. Чи то вона з'явиться, коли від'їде більшість возів. Чи цю альтернативу слід викликати з міста. Для цього доведеться йти до поштового порталу. А потім довго чекати на замовлений екіпаж.

З іншого боку, татко Джульєтти просив по можливості не привертати до неї уваги. Тож екіпаж краще пошукати на місці. Має ж бути якийсь транспорт у станційних працівників, які не живуть на цій станції?

Має.

Роан кивнув своїм думкам і все-таки повів підопічну, яка з цікавістю витріщалась на все підряд, до поштових порталів. Там, напевно, є з ким обговорити проблему транспорту.

Джульєтта з інтересом дивилася на козу, яка стояла на даху станційної кухні і обглодувала яблуневу гілку. Нестиглими яблучками коза теж не гидувала і смачно ними хрумтіла, коли виходило дотягтися.

Коза з не меншою цікавістю косилася на дівчину. Напевно, підозрювала у ній конкурентку. Втім, чимось вони справді були схожі.

Роан спостерігав за обома, оновлюючи кухонний захист від крадіїв і краєм вуха прислухаючись до балакучої кухарки.

З екіпажами на цій станції виявилося справжнісіньке лихо. Більшість пасажирів скорялися неминучому і їхали до столиці на возах, що здавалося от-от розваляться від старості. Все ж таки не пішки йти.

Інші наймали коней і вирушали верхи. А багаж пересилали через портал. Щоправда, для цього слід бути досвідченим пасажиром нитки і знати, що краще взяти з собою безліч маленьких скринь, ніж три великі. Пересилати скрині Джульєтти ніхто б не взявся.

Треті відправляли поштою замовлення і спокійно чекали на прибуття екіпажу в тіні під яблунями. Там навіть лавки та столи стояли. А ще кухарка могла щось приготувати, якщо хтось зголодніє. Але більшість просили лише пиво та тонко нарізане в'ялене м'ясо зі спеціями. Хоча жінки частіше пили каву. Або шоколад. Тим, що вміє готувати гарячий шоколад, кухарка особливо пишалася.

Але замовити екіпаж із міста – дороге задоволення. І воно напевно приверне увагу до тоненької конопатої дівчини.

На перший погляд, ситуація здавалася безвихідною. Треба було посадити Джульєтту за столик і вирушити замовляти екіпаж. Але Роан вважав за краще подивитися з іншого боку, запропонував допомогу і дізнався, що альтернатива існує. Продукти, письмові речі та інше необхідне з міста возять, а зовсім не пересилають порталом. Так виходить дешевше. А ще з міста мала приїхати зміна. І вдячна кухарка пообіцяла особисто домовитися про те, щоб старий Тьяс забрав із собою такого гарного хлопця та його підопічну, яка не здогадалася засунути речі у маленькі скрині. Добра жінка була впевнена, що він не відмовить. І платити йому багато не треба. Тьяс любить компанію. Он племінника з приятелями весь час возить. Конячки у нього спеціальні, магічно виведена порода, так що Джульєттиного багажу вони навіть не помітять.