3 (4)

Новий знайомий Джульєтті дуже сподобався. Він, звичайно ж, не був чоловіком її мрії, але дивився так, що можна було відчути себе дівчиною його мрії. А це не могло не подобатися. Колишній наречений ніколи так не дивився, і Джульєтта була змушена зробити висновок, що татко, тітка Ебіль і навіть Роан абсолютно праві — гарні слова та букети зовсім не свідчення великого кохання. Напевно, навіть захоплений погляд Льєна не є свідченням. Просто вона досить гарна для того, щоб йому сподобатися.

Те, що вона гарненька, Джульєтту тішило. Коли про це говорив татко, вірилося набагато менше, ніж колись ось так дивився майже незнайомий юнак з таким гарним ім'ям. І неважливо, що сам він не красень.

Джульєтта практично впурхнула в відсік. Усміхнулася літній парі, яка знову встигла посваритися. Плюхнулася на своє місце і лише після цього звернула увагу на те, що пасажирів побільшало. Схоже, вона так захопилася розмовою з Льєном про магію, що не помітила зупинку. І тепер по краях обох диванчиків сиділо по сивоволосому чоловікові. Чоловіки були схожі один на одного, як сама Джульєтта зі своїм відображенням у дзеркалі. Обидва в однакових костюмах, тримають в руках однакові книги і однаково мружаться поверх однаково сповзаючих на кінчик носа круглих дротяних окулярів.

— Роан, — прошепотіла Джульєтта, тицьнувши свого мага ліктем у бік.

— Той, що ліворуч, — ілюзія, — безтурботно озвався Роан. — Якісна ілюзія.

Чоловіки синхронно підняли голови, поправили окуляри і дружно дивилися на мага. Потім усміхнулися.

— Не ображайтеся, — сказав той, що був праворуч.— Просто мені потрібний співрозмовник, здатний підхоплювати мої думки. Допомагає у роботі, у дослідженнях. Та й за учнями завжди є кому доглянути.

— Ми не ображаємося, — сказала Джульєтта. — Ми ...

— Ви ж Боєр Батьяш? — спитав Роан, кумедно скривившись.

— Що, все одно бачиш крізь мого напарника? — стурбовано спитав чоловік праворуч. — Яка чудова концентрація.

— Він блимає, — сказав Роан.

— О! — чомусь зрадів чоловік. — Так, я Боєр. А концентрація у вас, юнак, чудова. Дивно у вашому віці. Чим ви займаєтеся, можна запитати?

— Навчаюся концентруватися і плести, — сказав Роан.

— О, — чомусь засмутився чоловік. — У вас теж дар недостатньої сили? Сумно. Але, саме це змушує нас рухатися та вдосконалюватися. Те, що наші колеги роблять із легкістю, нам дається непросто. Ми змушені концентрувати свою невелику силу, щоб не втратити жодної крупиці.

— Ні, ні, — заперечив Роан і похитав головою. — Я звичайний середнячок, у мене все не так погано. Просто це цікаво та дає такі перспективи. Я читав вашу книгу. Мене покарали та заслали до бібліотеки розганяти павуків та відмивати стелю. А ваша книга на мене впала. І я почав її читати. Дуже цікава книга.

Чоловік з задоволенням усміхнувся і знову поправив окуляри. Потім почав розпитувати Роана про успіхи. Потім Роан став демонструвати, як тренує концентрацію, а чоловік став його хвалити, стверджуючи, що якщо юнак не зупиниться, то через кілька років зможе заткнути за пояс якогось П'єра.

А Джульєтта спостерігала за цим священнодійством і уявляла, як стане найсильнішою з жінок-магів. І її теж хвалитиме сивий чоловік, який пише книги. І взагалі, всі навколо будуть захоплюватися, а татко пишатися. А тітка Ебіль, впевнена, що магія не жіноча справа, піде жовчю від заздрощів. Вона дуже заздрить магам, бо сама дару не має. Вона саме тому й намагалася переконати татка, що дар Джульєтти слід замкнути. Розповідала, що жінки-маги ведуть потворний спосіб життя і виходять заміж за непридатних чоловіків. Можна подумати, сама вона вийшла заміж за придатного. Сварлива стара діва. Добре, що татко не став її слухатися.

Малак виглянув у коридор, різко зачинив двері і свистячим шепотом заявив:

— Вони за мною стежать!

— Та кому ти потрібний? — ліниво озвався Льєн, який малював в уяві гарненькі ніжки, котрі стирчали з-під диванчика.

— Не знаю, — сказав Малак.

Молодший син мірошника із селища на сорок дворів справді нікому і ніколи не був потрібен. Навіть своїм батькам не надто. Варто лише згадати, як вони зраділи, що в їхньому синові заїжджий перевіряючий виявив дар. Після цього їм про молодшого можна було майже забути до самого літа, коли він приїде на канікули. Добре хоч продукти та трохи грошей на одяг надсилали. Адже могли й цього не робити, особливо після того, як зрозуміли, що їх дитина уже майже професійний маг і здатна саму себе прогодувати. Адже у них і інші діти є, яких вивести в люди набагато складніше.

Можливо, він перебільшує. Напевно, перебільшує, мама його точно любить. Але посилати за ним когось слідкувати їй би на думку не спало. Листи син надсилає вчасно, грошей не просить, отже, все гаразд.

— Чому вони тут? — не заспокоївся Малак.

— Дівчина до школи вступати їде, чоловік її супроводжує, щоб не образив ніхто в дорозі, — сказав Льєн.

— А чому вона мене весь час княжичем обзиває?

— А ти бачив себе в дзеркалі? Білобрисий, тонкокісний, ще пальці довгі, павучі. Твоя прабабка точно твою бабку із заїжджим сіверянином-аристократом нагуляла. Інакше я не розумію.

— Не смій ображати мою прабабку! Вона була гарна жінка, трактир на собі тягла після смерті прадіда і млин моїй бабці в придане купила!

Льєн відмахнувся від приятеля і заплющив очі. Так про жіночі ніжки в сірих панчохах думалося краще.

— Льєне, а тут вони що забули? — не захотів відстати настирливий син мірошника.

— Заблукали, — мрійливо озвався Льєн.

Малак голосно пирхнув і ображено засопів. Але відстав. А потім взагалі вийшов з відсіка, побрязкуючи чимось скляним.