3 (3)

Обіцяні провідником піснеспіви нетверезих студентів почалися, коли половина шляху до столиці була подолана. Роан спочатку навіть не зрозумів, що то таке. Маг встиг задрімати, спершись плечем на стіну, і йому стали снитися крикливі березневі коти. Потім до завиваючих котів додалися не менш голосисті двірник з дружиною-поломийкою. Вони в два голоси намагалися перекричати котів, вважаючи, що саме це допоможе їх заткнути. Роан так здивувався, що навіть прокинувся.

Котячі завивання після цього нікуди не поділися. Втім, як і лайка тих, кого маг крізь сон прийняв за двірника і поломийку. Джульєтта сиділа, затиснувши вуха долонями, і щосили намагалася читати. Немолода сімейна пара встигла помиритись, і тепер дружина тихо, але твердо відправляла чоловіка на подвиг — піти і змусити замовкнути як студентів, так і тих, хто на них кричить. Чоловік щось бурмотів і на подвиг не рвався.

Роан позіхнув, пригладив волосся і подивився на двері. Студенти йому в принципі не заважали. Він сам був нічим не кращим в їх віці і співав так само фальшиво. Щоправда, не в колясці, що мчить ниткою над землею, але це вже не так важливо. А от ті, хто на співаків кричав, Роану зовсім не подобалися. Дуже гидкі були голоси, особливо у жінки. А ще було шкода провідника. Він подібні концерти чує часто, навіть надто часто. Зіп'ється ж чоловік від такого життя.

— Піду, подивлюся, що можна зробити, — вирішив Роан.

Джульєтта не відреагувала. Вона намагалася перевернути сторінку, не забираючи долонь від вух. Ліктем в неї вже не вийшло, і тепер дівчина пробувала зробити це за допомогою носа.

Чоловік щось пробурчав і насупився. А його дружина дивилася на мага з таким захопленням, наче він збирався вбити дракона. Роану навіть ніяково стало.

У коридорі і співи, і крики було чути набагато краще. Роан зітхнув, розправив плечі і рішуче пішов до пари, що безперервно кричала у відкритий отвір відсіку співаючих студентів. Підійшовши впритул, маг заглянув всередину, благо, любителі голосно повчити молодь правилам поведінки зростом не відрізнялися.

Перше, що зрозумів Роан — якби до хлопців, які вдесятьох сиділи в приміщенні, розрахованому на шістьох, не прийшли лаятись, вони б давно перестали завивати. У них ще було недопите вино і розкладена на столі партія в угадай-виконай. Напевно, співати почав хтось один, кому не пощастило з завданням, а інші підхопили, коли до них прийшли лаятися.

Маг похитав головою, дивуючись начебто дорослим людям. Потім поплескав чоловіка по плечу і ввічливо попросив замовкнути. Чоловік шарахнувся, але замовк. Зате жінка обернулася і почала кричати на Роана.

Воювати з жінками маг не вмів. Як змусити їх замовкнути, гадки не мав. Тому просто відсунув змовклого чоловіка убік і увійшов до відсіку. Обвів веселих студентів похмурим поглядом і, копіюючи тон одного зі своїх викладачів, наказав:

— Мовчати!

Вийшло навіть не особливо голосно, але хлопці на диво замовкли і втупилися в Роана з незрозумілим збентеженням. Напевно, у них теж є викладач, який вміє так розмовляти. Ось і виробився рефлекс.

Жінка за спиною Роана напрочуд теж замовкла.

— Так, — сказав Роан, обвівши студентів важким поглядом, який відрепетирував спеціально для клієнтів, які вважали, що молодого мага можна змусити працювати і нічого йому за це не заплатити. — Ви, мабуть, не розумієте, але ми зараз перебуваємо в обмеженому просторі. І будемо перебувати ще досить довго. Хоча може бути й таке, що ви це розумієте, але чомусь вважаєте, що вас терпітимуть. Напевно, вам занадто довго щастило і ви за простотою душевною не вірите в ті випадки, коли пасажирів, що заважали іншим, викидали з коляски. Так от, це не вигадки. Зрозуміло?

Двоє зі студентів несміливо кивнули.

За спиною Роана щось зашурхотіло і охнуло голосом Джульєтти. Але маг не обернувся, він дивився на хлопців і чекав на заперечення. Так і не дочекався. Вони були добрими та вихованими юнаками, як виявилося. І все чудово розуміли, якщо говорити спокійно, а не верещати як собака, якій хвіст возом переїхали.

Роан кивнув, розвернувся і пішов у свій відсік, підозрюючи гірше, бо Джульєтти за спиною не було.

Найгірше підтвердилося. Немолода пара тихенько про щось розмовляла, а дівчисько кудись поділося. І тепер її слід було знайти, бо займатися вона могла чим завгодно.

Відсік загального користування виявився порожнім. Провідник сидів у компанії пива і щось натхненно писав на видертому з альбому аркуші. І Роан зрозумів, що піти дурнувата підопічна могла тільки в одне місце. Хлопець, підозрюваний в тому, що він княжич також брав участь у хоровому співі. А трохи раніше Роан бачив, куди він поніс чай. І Джульєтта це теж бачила. Мало що могло спасти на думку навіженій дівчині. Може, вона вирішила якимось чином скомпрометувати себе та хлопця, сподіваючись, що після цього хтось їх одружить. У її улюблених романах таке траплялося часто, наскільки Роан знав.

Підійшовши до відсіку студентів, які підробляють порятунком дівчат, маг переконався, що нікого в коридорі немає, і обережно відчинив незачинені двері. Змією прослизнув усередину і несхвально подивився на підопічну, що сиділа на підлозі в оточенні аркушів паперу.

— Що ти тут робиш? — похмуро запитав Роан.

Вона махнула в його бік листом.

— Джульєтто!

— Докази шукаю, — пошепки озвалося дівчисько.

— Які ще докази?!

— Що він не той, за кого себе видає. Я зараз знайду документ та…

— І що? — зацікавився Роан.

Дійсно ж цікаво, як проводять розслідування божевільні, що ними рухає і чому вони так дивно поводяться?

— І все, — як відрубала Джульєтта.

Схоже, вона так і не вирішила, що робитиме з упійманим княжичем.

— Ось, дивись, тут розписка на дивне ім'я. Хіба насправді бувають люди, яких звати Кіфалка? Навіть я розумію, що такі імена бувають лише у романах, а отже…

Що саме це означає, Роану дізнатися не судилося.