3 (2)

Найбільше Роан боявся, що Джульєтта, скориставшись метушнею, знову спробує втекти. Ні, в те, що вона тікатиме з чоловіком, який її обдурив, він не вірив. Але чи мало симпатичних хлопців крутяться довкола. І мало з якою метою вони там крутяться. Може, хтось спеціально приїхав на цю станцію, щоб заманити доньку градоначальника. І не важливо, заміж заманити, чи в черговий мішок.

Тікати дівчисько не поспішало. Натомість вона, як ужалена в попу, носилася навколо станційного будинку. Заглядала в віконця кас, лякаючи захопленою фізіономією мирно сидівших там квиткарів. Торкалась води у фонтані, поки не впустила туди капелюшка. Після цього Джульєтта інтерес до фонтану втратила, зате придбала його до лоточниць, котрі носили в коробах, навколо того ж таки станційного будинку, підозрілі пиріжки з не менш підозрілою начинкою. Дівчинці дуже хотілося спробувати справжню вуличну їжу, бо вдома татко, матінка і тітка їй не дозволяли, а подружки стали б глузувати. Причому, отруїтися Джульєтта не боялася. Точніше вона вірила у лікарські таланти Роана і готова була ризикнути. Чому не ризикнула, залишилося для Роана загадкою. Може, вона його найвищого дозволу чекала?

Роан нічого дозволяти не збирався, отруєння лікувати не вмів і дуже зрадів, коли з землі почала рости довга тумба платформи. Тому що саме платформа змогла відволікти Джульєтту від овіяної романтизмом вуличної їжі. Дівчисько стояло тихо-тихо і захоплено стежило за тим, як дерев'яна споруда піднімається все вище і вище, спочатку порівнюючись висотою з будинками, а потім і переростаючи їх. Станційні хлопчики спритно підкотили до платформи сходи, безліч вузьких і височених сходів, зібраних з жовтуватого дерева. Не падали під час руху ці сходи лише завдяки магії. За допомогою магії ж, точніше завдяки станційним амулетам, хлопчаки прикріпили їх до платформи і пирснули в різні боки, як горобці від кота. Не встигли вони відбігти, як біля платформи зі свистом зупинилася коляска, піднявши пил стовпом і зірвавши крислаті капелюшки з голів дам, що стояли надто близько.

Потім Роан відчув себе заморським раком, який вміє дивитися одразу в два боки. Тому що йому довелося одночасно стежити за вантажниками, що носили необхідні Джульєтті речі, упаковані в скрині, і за власницею цих речей, що норовила впасти з платформи вниз, зіштовхнути туди незнайомих людей або щось упустити. Але, на щастя, це закінчилося. Підопічну вдалося загнати спочатку в коляску, потім в оплачений її батьком відсік і навіть умовити спокійно посидіти, поки коляска відчепиться від платформи і засковзить по нитці вперед. З рухомої коробки Джульєтта нікуди не подінеться. Головне, повертати її на місце в відсіку перед кожною станцією.

Окрім Роана та Джульєтти в відсіку була немолода пара. Чоловік із похмурим виглядом жував мундштук порожньої трубки. Жінка охала, ахала і смикала край фіранки. Вона явно подорожувала в такий спосіб уперше і намагалася не показувати, як сильно боїться. Чоловікові за неї було соромно. Ще двох пасажирів поки що не було, мабуть, сядуть десь далі.

Коли коляска рушила з місця, на мить підкинувши пасажирів вгору, Джульєтта покрутилась, поколупала пальчиком відкидний столик і єлейним голоском запитала:

— Роан, ти хочеш чаю?

— Ні, — чесно сказав маг.

— А може, хочеш? — з натяком перепитала дівчина.

Роан голосно хмикнув.

— Які милі брат і сестра! — захоплено заявила літня жінка, закотивши очі і почавши обмахуватися витягнутим з крихітної сумочки віялом.

— Ми не брат і сестра, — образилася Джульєтта.

— Молодята! — прийшла в ще більше захоплення жінка. — Коли ми з Натаном побралися, нитки ще не було. Тому в подорож ми поїхали недалеко, лише до озера біля того крихітного містечка. Або це містечко було біля озера. Ох, зовсім не пам'ятаю.

Джульєтта дивилася на неї, відкривши рот.

Чоловік щось несхвально пропихкав, але пропихкав тихо, явно не розраховуючи, що дружина почує і замовкне.

— Ах, молодість! — продовжила захоплюватися жінка. — Коли я була молода, у моді ще були корсети, і Натан так мило плутався в петельках.

Чоловік знову щось пропихкав, а Джульєтта зашарілася як маків цвіт.

— Ми не молодята, — серйозно сказав Роан. — Просто я цю юну особу супроводжую до школи.

— Але ж ви так підходите один одному! — засмучено вигукнула жінка.

— Ми не підходимо один одному! — з жахом закричала Джульєтта і подивилася на Роана, як на отруйну змію.

— Ми не підходимо, — спокійно підтвердив маг.

Жінка пирхнула і відвернулася до вікна. Її чоловік знову щось пропихкав.

— Гаразд, — вирішив здатися на милість Джульєтти маг. — Я хочу чаю. Ідемо, нещастя.

— Натан, вони точно брат і сестра, — голосно зашепотіла жінка, так само дивлячись у вікно. — Мабуть, хлопчик бастард. Батько не зміг його визнати, але дав освіту і наказав захищати сестру.

Роан схопив Джульєтту, що нагострила вуха, за руку і майже витяг у коридор.

Що ж йому так щастить? Одна вигнаних князів та прекрасних вартових у кожному перехожому шукає. Тепер іншій невизнані бастарди з освітою ввижаються. Може, прокляв хтось? Потрібно буде знайти розумного темномайстра і попросити перевірити.

На термос, схожий на металевого жука, що приліпився до стіни, майже в людський зріст величиною, Джульєтта дивилася як на найбільше диво світу. Із захопленням і благоговінням дивилася. З очікуванням дива. Роану, який писав про такі термоси реферат, навіть стало ніяково. Адже в ньому магії небагато, лише амулет, що зменшує вагу. Решта – механіка. Чай, що готується на станціях, закачують за допомогою насоса. А теплим тривалий час він залишається через банальне дзеркало. Знайшла чим захоплюватись.

Говорити про це Джульєтті Роан не став. Ще засмутиться. Нехай сама розчаровується у дивах, без його участі. А він, поки вона милується, краще попросить чашки у провідника.

Провідник виявився балакучим дядьком. Спочатку він поскаржився на радикуліт. Потім довго описував, чим чашки у синіх коробках, що стоять на другій полиці, відрізняються від чашок у червоних коробках, що стояли на верхній. Роан, у чому різниця, так і не зрозумів і поспішив розпакувати одну з червоних коробок, діставши ще три з верхньої полиці та поклавши їх на стіл. Після чого провідник досить спритно схопив мага за руку і став скаржитися на студентів і на те, що йому випити нема з ким. Виявилося, у цій колясці на навчання до столиці щодня їде безліч студентів. Вже половину місяця їздять. А вони галасливі та нерозумні. Напиваються, пісні кричать, магічать щось незрозуміле. Добре, що пасажирські коляски мають захист від таких жартівників, а то б давно випали з нитки на землю. На всій швидкості. Був колись прецедент, пасажирів по частинах збирали, після чого захист і поставили.