2 (2)

Вигляд у Роана був незадоволений.

Він час від часу виглядав за фіранку і милувався краєвидом. Після чого кривився так, наче у нього боліли зуби, і зітхав. Джульєтта навіть розуміла, що йому не подобається. На цей пейзаж вони встигли надивитися в день втечі з фальшивим нареченим. Причому помилувалися аж двічі — спочатку, коли дійшли до макового поля, а потім — знайшли дорогу і брели назад. На все це, плюс час, витрачений через дію любовного зілля, їм вистачило дня. Ішли вони пішки. А тут начебто їдуть, а ліс все не закінчується і не закінчується. А все через тихохідний купецький караван, з яким, за словами тата, подорожувати було безпечніше, ніж без нього.

— Тепер я розумію, як їх грабують, — нарешті сказав Роан.

— Угум, — відповіла Джульєтта, яка вдавала, що читає, підсвічуючи собі магічним світляком, створеним супутником.

— Їх тільки кульгавий равлик не пережене. А влаштувати засідку встигнуть навіть інваліди з дому доброти.

— Угум, — знову погодилася Джульєтта.

— І на охорону мало надії. Половина взагалі без обладунку, а в другої половини він такий, що навіть учні молодшої школи магії ці обладунки проб'ють і не помітять. Напевно, зачаровували такі ж учні, яким до випуску ще три роки залишилося. Або якісь двієчники, які плутаються у векторах сили.

— Зайва економія ще нікого до добра не доводила, — глибокодумно повторила Джульєтта слова батька.

Роан з інтересом на неї подивився і похитав головою.

Лісом їм довелося милуватися до вечора. А коли караван виповз на знайоме червоне від маків поле, маг, змушений сидіти в кареті, своїм очам не повірив.

До шинку з гостинними кімнатами  караван повз до самого заходу сонця. З карети довелося вибиратися в темряві, довго розминати ноги, які майже не гнулися. І тихо радіти, що про номери татусь подбав заздалегідь, і тепер не доведеться ночувати разом із купцями в наметах на лужку. У шинок набилося аж цілих три купецькі каравани, і два перших, мабуть, пересувалися швидше, за що й були винагороджені відносним затишком.

Затишок був дуже відносний. Їжу в кімнати не носили, і Роану довелося довго щось розповідати товстому, вусатому, схожому на розбійника з роману чоловікові, який стояв за стійкою, поки він не погодився на додаткову послугу. Причому, за окрему платню. Принесли зрештою кашу з підливою. Досить смачну. І Джульєтта навіть половину цієї каші з'їла, з невдоволенням спостерігаючи за тим, як велика, грудаста дівчина, що перестилала її, Джульєтти, постіль, стріляє очима в її ж, Джульєтти, мага. А він замість того, щоб обуритися і поставити товстуху на місце, ще й поплескав її по підставленому заду на прощання. Саме після цього апетит у дівчини пропав.

Роан її супроводжує, а отже, повинен поводитися відповідно. А він сумнівним чарам легковажних дівчат піддається. Теж іще, лицар та захисник. Тільки нагрудного панцира не вистачає. Гулкого такого, з вигравіруваними квіточками. Щоб половником ​​по ньому бити.

Джульєтта від образи на те, що маг своєю поведінкою зіпсував їй подорож, так Роану нічого і не сказала. Мовчки зачинили за ним двері. Замкнулась, як він наказав, і вирішила лягати спати.

Нетямущий Роан кудись зник і вибачатися так і не прийшов.

Довелося Джульєтті лежати та винаходити страшну помсту.

Помста винаходилася погано.

Героїням романів добре. Їх у довгих подорожах супроводжують недалекі воїни чи батькові секретарі. Знущатися з них не складно. Вони не помітять підсипаного снодійного, не зрозуміють, що мазь від м'язового болю поміняли на мазь для сверблячки, та вони, навіть вкрившись зеленими плямами, не розуміють, що це була помста підопічної. А ось Джульєтті не пощастило, чи то з татком, який вирішив не довіряти доньку воїнам і секретарям, чи то з Роаном, який так не вчасно прийшов у місто магом без контракту та зобов'язань. Йому мазь не підсунеш, навіть якби вона у Джульєтти була. Відразу підміну помітить. Дівчина у цьому була впевнена.

Роздуми про помсту остаточно зіпсували настрій Джульєтті, і дівчина, злісно вирішивши спати, заплющила очі. А сон щось не поспішав. Ще й заважало... всяке.

То на вулиці хтось починав п'яно співати. То за стіною щось шуршало і хихикало. Джульєтта навіть знала що, точніше, хто — товста легковажна дівчина. Саме з того боку була кімната Роана.

Коли у мага все затихло, за вікном почала кричати якась божевільна сова. Остаточно розлютована Джульєтта схопила вазу з сухоцвітами, яка стояла на тумбочці, розкрила вікно і запустила її в пташку. І кудись навіть потрапила. Швидше за все, на лужок із наметами. Тому що лаялися дуже знайомими голосами.

Послухавши трохи лайку, дівчина зачинила вікно і знову лягла спати.

Сон знову довелося чекати довго-довго. А коли він нарешті прийшов, і Джульєтта на межі сну та дійсності відчула себе легкою, крилатою та прекрасною, по шибці щось стукнуло. Потім ще раз і ще, і ще, і ще. Настирного метальника чогось дрібного і дзвінкого, знову бадьора і зла дівчина зненавиділа, як нікого до того. Вона встала, похмуро тупнула ногою. Спробувала зрушити з місця тумбочку, але вона виявилася надто важкою. Пожаліла про те, що не встигла скористатися нічним горщиком, що стояв під ліжком. Трохи подумала і широко посміхнулася.

Горщик Джульєтта таки дістала. Витрусила в нього залишки каші, долила води, добре розмішала. Подумавши, від душі досипала блискіток для волосся і додала клей, яким хотіла в дорозі приклеювати скляні камінці на капелюшок. Коли клей закінчився, в суміш Джульєтта висипала і камінці. Все одно тепер їх кріпити нічим, та й не дуже хотілося. Нехай цією нісенітницею займається тітонька Ебіль, їй воно цікаве.

Помилувавшись отриманим результатом і дочекавшись чергового камінчика, який дзвякнув по склу, Джульєтта відчинила вікно на всю широчінь і виглянула назовні. Метальника каміння вона виявила відразу, він безглуздою тінню витоптував клумбу під вікном. Він дівчину теж помітив і зрадів.