8 (2)

Мартек виявився нестарим дядьком з хитрими чорними очима.

Він вислухав розповідь магів, які спеціально прийшли до нього, як були, бо Лесі побоювалася, що варто їм вимитися і змусити Мартека у щось повірити буде практично неможливо. Втім, він і так не повірив, тільки пробурчав щось про ненажерливість та неправедні способи видобутку їжі. А потім ще й прийшли студенти на чолі з Ясом-провідником та з рибою в якості багажу. Загальний інтерес відразу ж переключився на них, навіть Лесі, забувши, як виглядає і чим пахне, миттю помчала доводити, що її молодому організму життєво необхідна риба, можна навіть у сирому вигляді.

Студенти, щоправда, не розгубилися. Вони кинули частину улову на полі битви, як відволікаючий маневр, а решту пішли ховати, клятвенно запевнивши Роана, що хтось там уміє створювати лід і риба не зіпсується, а тим більше не пропаде. Загроза харчуватися однією кашею виявилася досить дієвою. І Роан був упевнений, що навіть якщо творити лід ніхто не вміє, вони обов'язково щось вигадають, навчаться, а то й додумаються рибу засолити. Благо, там десь тиняється хлопчик з таким потрібним, як виявилося, товаром.

Взагалі, з постачанням продовольства до школи трапилося якесь дивне лихо. Гаразд, Мартек, незрозуміло чому призначений завгоспом, який жодного разу до цього ні в які експедиції не їздив, вичитав у якійсь багатомудрій праці, що з собою слід брати зерно, воно добре зберігається і досить ситне. Тому він це одне зерно і взяв. Добре хоч різне: пшеницю, гречку та ячмінь. Причому його в такому меню все влаштовувало, ця людина чимось захопившись могла навіть підсунуті недоброзичливцями камінці згризти. А решта про що думали і чому не проконтролювали? І чому ніхто досі не поїхав до портальної пошти, щоб вимагати надіслати бодай сушеного м'яса, не кажучи вже про овочі? Бояться, що без них знайдуть якісь скарби?

Дивні люди загалом. Вони на Шеллу за її спосіб риболовлі повинні молитися за такого підходу. А натомість пограбували і накричали.

Поділивши рибу, частина присутніх відразу помчала її готувати. Мабуть, боялися, що хтось відбере. Інша частина залишилася, і пахучі маги нарешті змогли дорозповісти, чим закінчилася спроба дізнатися, що шуршить за стіною.

— Точно дракон? — якось підозріло зацікавився Мартек, який до цього ні крапельки не вразився ні тим, що десь накопичується вода, ні тим, що школа може провалитися під землю.

— Точно, — підтвердив Сані.

Мартек підскочив і велів:

— Ведіть.

І пригодники повели.

Втім, видовище, повзавшого в брудній воді Мартека, котрий обіймав ледь не кожну кісточку дракона, того вартувало. Навіть звірки, що знову розбіглися по щілинах і норах, виглянули, щоб помилуватися.

— Ви знайшли музей! Я давно підозрював, що його не пограбували, а просто замаскували! — нарешті заволав маг і від повноти почуттів обійняв ще й Адьяра, Лесі вчасно вивернулася.

Роан із сумнівом подивився на склепіння.

— Так! Нам негайно потрібні будівельники! — радісно закричав Мартек. — Цієї ж секунди, поки інші скарби не впали. Вони можуть пошкодитися!

— Ненормальний, — у тихому захваті сказала Лесі.

— Ну, хоч відремонтують і очистять, — оптимістично сказав Сані.

— Головне, відправити когось з ним, аби про їжу написав. А то в мене гроші закінчилися. А селяни за нещасну картоплю стільки просять, наче золотом її удобрюють, — озвався Адьяр.

— Коли вони ще стільки зароблять? — філософськи сказала людинолюбка Лесі.

І Роан зрозумів, що дарма так поспішав. Треба було ще тиждень провести в дорозі, а там дивишся, і практика б закінчилася. А записки та звіти він би написав. У дорозі стільки було пригод, що ніхто б не сказав, що студенти даремно витратили час.

***

Будівельники, два інженери та п'ять магів, що спеціалізуються на порожнинах у породі, водовідведенні та інших потрібних речах, з'явилися вже надвечір. Немов увесь той час, що маги-дослідники знаходилися в школі, вони сиділи в засідці десь недалеко, будучи впевненими, що без них точно не обійдуться.

А Роан нарешті зміг піти з смердючого грота до своїх студентів. У гроті він знаходився тому, що Мартек, оглянувши натовп магів і не знайшовши нікого серйознішого за новоприбулого аспіранта, відразу призначив його захисником драконячих кісток. І голова експедиції його підтримав у цьому. Захищати кістки Роан мав від звірків, яким до скелета не було жодної справи. І взагалі, якби не рудий Ясів кіт, який вирішив познайомитися з шуршалками, Роан мав усі шанси так і заснути, сидячи на сходах. А ось кіт і звірята, що спочатку шипіли один на одного, а потім вирішили обнюхатися, хоч трохи, та розважили. Особливо Роану сподобалося, що на честь знайомства коту притягли досить велику рибину. Чи то він їм так сподобався, чи просто традиція така. І, можливо, в шуршалчиних головах навіть якісь зачатки розуму водилися.

Охороняти скелет від будівельників Мартек Роану вже не довірив, вирішивши цією необхідною для науки справою зайнятися самостійно.

Аспірант, звісно, ​​не заперечував. Ще й тихенько побажав відсидіти п'яту точку, не забувши забрати з собою купу старого ганчір'я, що використовувалася як підстилка і подушка, принесеного жалісливою і дуже розумною Йядою.

Що за його відсутності встигли наробити студенти, Роан навіть думати боявся. Дивитись за ними було нікому. Йяду майже одразу забрали якісь колеги, які намагалися вирахувати за одними їм відомими ознаками, буде завтра шторм чи ні. Хнесь так і залишився в оранжереї, нібито слідкувати за буркетом. На тихе створіння і Руміна взагалі ніякої надії не було, перша сама боялася студентів, другого вони не стали б слухатися, ще б і на зло щось наробили, як Роан свого часу. Залишався один тільки Росно, та й той носився з планами школи і, схоже, шукав чи прохід до музею, чи таємні ходи в принципі.

На превеликий подив Роана, нічого страшного студенти не наробили. Вони остаточно здружилися з воїнами, що відлинювали від обов'язків, і запікали у дворі рибу, закопавши її, попередньо обернувши якимось листям, і розвівши зверху багаття. Роан вголос понадіявшись, що листя не отруйне, сів на колоду і задумався, навіщо студенти взагалі потрібні в цій школі.