ЦЗЯ ДЖЕНЬ. Домашні
Настав час, щоб ви звернули увагу на умови, в яких ви живете та працюєте. Якщо ви ними задоволені, якщо ви щасливі, зробіть так, щоб вам було ще краще; не піддавайтеся жодним спокусам, не залишайте звичної обстановки. Якщо ними незадоволені, нещасні, знайдіть причину та усуньте її. Особливу увагу приділіть сім'ї. Досягніть взаєморозуміння. Нехай терпимість і поблажливість прийдуть на зміну роздратуванню.
(Книга Змін)
Пояснити буркету, що треба їсти, а що не можна, вдалося не скоро і з великими труднощами. Заморочений Роан попрощався з садівниками-любителями, уточнив, потрібні їм студенти-помічники чи їх взагалі не можна пускати в оранжерею, і пішов, поки буркет знову не вирішив продемонструвати свій складний характер. Румін залишився давати цінні поради та стежити, щоб ніхто не ображав зеленого монстра. Чомусь він був впевнений, що його ображали і тому він перестав слухатися. Росно пішов у бібліотеку разом із гарненькою дівчиною. І дівчина його, схоже, цікавила більше, ніж книги. Хнесь завів високоінтелектуальну бесіду з колегою-лікарем і, судячи з усього, вирішив навіки оселитися в оранжереї.
Те, що в його відсутність щось пішло не так, Роан запідозрив, щойно побачив стовпотворіння біля дверей бального залу. Студенти щось бурхливо обговорювали і по черзі зазирали усередину приміщення.
— Так, — сказав Роан.
На нього подивилися, хто зраділо, хто винувато, і неохоче розступилися, пропускаючи до дверей. Відкривав її маг із побоюваннями, чомусь запідозривши, що підопічні зуміли дістати звідкись досі не знайдене немертве і не знайшли нічого кращого, ніж заманити його туди. Але виявилося, все не так погано. Жодних немертвих у бальному залі не було. Там не було навіть сміття та пилу, накопичених за двісті років. Зате у великих кількостях була риба, схоже, жива і виловлена в морі, і різні калюжі. Зі стелі чомусь капало. На стінах шарами повисла штукатурка, яку якийсь геній наліпив на сплетену з лози сітку. Із неї теж капало. Зате пахло свіжістю та водоростями, що було значно приємніше запаху затхлості та пилу.
— Так, — повторився Роан.
— Ми прибрали! — гордо заявив Яс.
Роан увійшов до зали й озирнувся, приділив особливу увагу найбільшій калюжі, в якій лежала подоба мітли, як корабель, що сів на мілину.
— І навіть підлогу помили, — додав Яс.
— І кущі полили, — уїдливо сказала Ольда.
— І рибки на юшку наловили, — пробурмотів Роан, піднімаючи велику плоску рибину. За схожу на столичному ринку просили аж чотири срібних, а за ці гроші можна було купити нові чоботи.
— Ми ненароком, — покаянно озвалась Джульєтта.
— Це все я, — зізналася Шелла. — Подумала, що набрати води з моря буде швидше, ніж збирати її з повітря і, схоже, не врахувала початкову щільність. Вода солона, а отже, щільніша, а я ввела як прісну.
У вікно зазирнула скуйовджена мокра голова. Вона свиснула і суворо сказала:
— Рибою поділіться.
— Добре, — не став сперечатися Роан, хоча гадки не мав, хто це такий і чому претендує на рибу.— Не знаєте де взяти кошики, щоб зібрати улов?
— Зараз знайдемо, — пообіцяла оптимістично голова і зникла.
— Схоже, вони не ображаються на нас, — вирішив Яс.
***
Кошики, як не дивно, справді принесли. Студенти зайнялися збиранням рибного врожаю та просушуванням приміщення. І це виявилося найменшою з проблем. Найбільшою проблемою стали пошуки кухні. Її чи не існувало взагалі, чи вона була мобільною і переміщалася по школі в якійсь хитромудрій і нікому невідомій послідовності.
У результаті довелося залишити студентів самостійно шукати невловиму кухню і вирушити за конопатим хлопцем, якого прислали за Роаном. Хто прислав і з якою метою, хлопець сказати не зміг. Але куди йти, він знав.
— Так, — сказав Роан наостанок. — Намети не забудьте поставити.
Конопатий хлопчина поводив Роана по школі, схоже, що кругами, потім знайшов якісь підозрілі сходи, що вели униз і в темряву.
— Туди, — сказав провідник і вказав пальцем на випадок, якщо маг не зрозумів слів.
— А що там? — спитав Роан.
— Не знаю, мене магіки послали, я взагалі просто сіль на продаж приніс.
— Сіль нам знадобиться, — пробурмотів Роан, згадавши про чудовий улов Шелли.
Хлопець кивнув і втік, маг запідозрив, що продаватиме сіль його студентам.
Сходи після втечі провідника привабливішими не стали. Ще й якісь дивні звуки у темряві з'явилися. Здавалося, що його, немов героя страшної казки, заманюють у якесь зачароване місце.
— Та кому я потрібний? — спитав сам себе Роан і, створивши світляка на долоні, почав спускатися.
Сходи чомусь збереглися набагато гірше, ніж школа загалом. Вони кришилися під ногами і обсипалися піском. Шурхіт піску здавався оглушливим. Він заглушав і обережні кроки Роана, і звуки, що наростали знизу. А потім сходи різко повернули праворуч. Настільки несподівано, що Роан, що прислухався, боднув чолом стіну.
— Королівська жаба, — пробурмотів маг.
— Ідіть сюди, — зловісно озвалися знизу.
Хтось захихотів і заухав.
Роан знизав плечима і пішов, про всяк випадок стиснувши в долоні щитовий амулет.
Через три кроки далеко внизу з'явилося червоне світло, а зі стелі почали звисати гнилі вологі ганчірки. Потім шлях перегородили білі побіги, що задумливо хиталися через протяг. Звідки вони росли, з підлоги чи стелі, Роан так і не зрозумів, просто акуратно їх розсунув і пішов далі. Червоне світло, хоч як не дивно, стало жовтим. А ще з'явилася зловісна луна.
— А ось і він! — життєрадісно загорлали просто у вухо.
Роан шарахнувся і провалився крізь стіну праворуч.
— Ілюзія, — сказав він таким тоном, яким зазвичай накладають прокляття.
— Ага, чудова робота, правда? Навіть ви нічого не помітили. Хоча один мій колега дуже вас хвалив!
Роан підняв погляд і недобро глянув на сивого вусатого дядька, який чомусь стояв на табуреті. Крім нього в невеликому приміщенні були ще троє молодших чоловіків і бліда дівчина, яка нервово намотувала на палець волосся.