4 (3)

Вдень храм Сліпої богині був витончений і величний. Він найбільше був схожий на якусь екзотичну квітку. Виглядав такою собі сіро-блакитною філіжанкою з гострими кінчиками зрощених пелюсток, зі світлими проблисками цяток-вікон і з несміливо виглядавшими тичинками-пестиком, що прикрашали дах.

А ось вночі ця краса якимось неймовірним чином перетворилася на товстого демона з казки. Того самого, що носив корону і скам'янів через гнів богів. І здавалося, варто підійти надто близько — і все, демон оживе, переловить нахабних студентів і зжере, ставши ще товстішими.

— Не до добра це, — пробурмотів Яс, і Джульєтта зрозуміла, що не одна вона цього демона бачить.

А розпочинався похід у храм добре. Дівчата вирішили підключити до планування Яса. Хто-хто, а він здатний вигадати що завгодно, причому швидко.

На призовне махання руками разом з Ясом прийшов Льєн, який почувши, що Малак чогось там боїться, і, не ставши з'ясовувати чого саме, голосно став усіх запевняти, що друг насправді не боїться нічого на світі. І якось так вийшло, що до храму компанія пішла. Щоб випробувати Малака, що не особливо упирався, на хоробрість.

— А як ми туди зайдемо? — запитала Тея, побачивши закриті наглухо ворота.

Видовище було незвичне, бо вдень цей храм взагалі не закривався і чомусь здавалося, що жодної брами там немає. Просто широка арка, під якою снують люди.

— Повинна бути хвіртка, — сказала Джульєтта.

Студенти дружно підійшли до воріт впритул і почали шукати хвірточку. Хвіртки на місці не виявилося. І Льєн глибокодумно вирішив, що вона втекла від кредиторів, яким щось винна.

На дружній стукіт ніхто так і не вийшов, і обіцянками взяти та померти прямо під воротами не перейнявся.

— Може, через вікна? — спитав хтось.

Вікна, втім, теж не виправдали себе. Вони були досить високо від землі і замкнені. У чому переконалася Ольда, забравшись Ясу на плечі.

— Тоді тільки чорний вхід, — вирішив Яс за всіх і першим пішов на його пошуки.

Чорний вхід, як не дивно, знайшовся. Виглядав він як та сама хвіртка, яка втекла з воріт. Був замаскований жасминовими кущами. І якби Ольда не помітила, що там промайнуло світло, пройшли б студенти повз і пішли у впевненості, що у храму вхід тільки один.

— Якщо є світло, то там хтось не спить, — глибокодумно сказала Тея, з підозрою заглядаючи за двері.

— Ну і добре! — озвався вічний оптиміст Яс. — Вибачимося за вторгнення та попросимо нас провести до головної зали. А то я в цей храм із чорного входу поки що не ходив. Раптом заблукаємо?

— Швидше, нас одразу виженуть, — сказав реаліст Малак.

— Ну, тоді заходитимемо обережно, тихенько і ховатимемося від перехожих, — не розгубив ні краплі оптимізму Яс.

І з ним чомусь погодились. Хоча більшість прекрасно знали, що тому ж Деньці марно ховатися і ходити обережно. Невдачливий він. А ще вміє шукати, що не треба. Про що також усі забули.

У дверцята студенти просочувалися по одному. Деякі при цьому хихотіли і явно сприймали те, що відбувається, не всерйоз.

Потім юні маги один за одним йшли коридором, старанно притискаючись до лівої стіни, яку той же Яс визначив як затінену. Перехожі траплятися не поспішали. Коридор розгалужуватися і кудись повертати — теж. Щоправда, досить часто траплялися по три-чотири сходинки, що змушували коридор кудись заглиблюватися, але студенти на це не звернули уваги. Вони йшли і йшли, намагаючись не шуміти, і були впевнені, що ось-ось вийдуть у зал з каменем.

А натомість вийшли до зали без каменю. Цей зал був таким ж великим, схожої на п’ятикутник форми і, мабуть, знаходився якраз під шуканим. Але те, що було в ньому, змусило студентів завмерти і замислитися, а чи варто сюди лізти?

— Чорна трава, — тоненько й приречено сказала Джульєтта, дивлячись на дивну споруду, на полицях якої ця чорна трава стояла, не просто так, а в гарних керамічних горщиках.

Окрім трави в залі виявилося п'ятеро мужиків, які витріщилися на студентів, як та куховарка на мишу, що нахабно жерла масло.

На щастя, Яс зорієнтувався у ситуації швидше, ніж чоловіки.

— Окропом її! — життєрадісно загорлав він і, показуючи приклад, облив нещасних мужиків водоспадом із вина.

Хтось уміючий закликати воду набагато краще, ніж він, влаштував зливу з крихітної хмари, котра зависла під стелею. Джульєтта на мить задумалася, помітила, що збиті вином з ніг мужики абияк піднімаються, і вирішила кип'ятити, що є, для чого додала в хмару вогню.

Хмара відразу розбухла, зашипіла і стала паром розповзатися по приміщенню. Чоловіки заволали. Що діялося з чорною травою, роздивитись було вже неможливо. Але безжурний Яс все одно скомандував:

— Ще води та вогню!

Найцікавіше, що його послухалися.

Шипіння посилилося, пара прискорилася, і студенти нарешті зрозуміли, що настав час тікати. Чим вони й зайнялися, з реготом та спотиканням.

З храму вони вивалилися без особливих проблем і навіть не одразу помітили, що їх переслідують. Чи ті самі чоловіки, чи хтось інший, у темряві було складно роздивитись. Зате було чудово чути погрози та обіцянки.

— Ой, а десь тут була дізнавальна контора, — згадала Тея, яка бігала ще гірше за Джульєтту, а тому чудово розуміла, що далеко не втече, навіть якщо хтось тягтиме за собою і всіляко допомагатиме.

— Думаєш, вони зрадіють нам? — засумнівалася Шелла.

— А в них немає вибору, — похмуро сказав Малак.

Де мешкають дізнавачі, знав Яс. Він звернув у вузький провулок, розлякавши котів, що кричали бридкими голосами. Провів компанію за собою до маленької площі з деревом у центрі та вказав на будівлю, з освітленими вікнами на першому поверсі.

Погоня, не забуваючи викрикувати погрози, наближалася, тому студенти без жодних сумнівів застукали у двері. Хтось із дівчат ще й заголосив, що її грабують, вбивають і якщо їй зараз же не відчинять, вона буде змушена спалити двері. Ще ця голосиста діва пом'янула зелених черепах і пообіцяла когось проклясти.