3 (2)

У той момент, коли це заняття планувалося, воно здавалося майстру Руміну чимось близьким до шедевра.

Захоплені діти не відриваючись будуть слідкувати, як великий Томія-Вогонь спалює підняту тьмапоклонниками армію немертвих. Немертві спалахують, як сірники. Вдалині, підтримуючи Томію, співають шамани, посилюючи вогонь і не даючи його загасити. Хмари, які зібрав хтось із тьмапоклонників, бажаючи влаштувати грозу та врятувати своє військо, клубяться, рвуться на частини і мчать по небу то до місця бою, то від нього. Наче там, високо на небі, вітер не може вирішити, в який бік йому слід дути.

Загалом, усе мало бути красиво та велично. І коментарі викладача як ніколи доречні.

Реальність зруйнувала все майже відразу.

Спочатку виявилося, що дивитися чудову ілюзію битви краще одному або невеликою групою, яка поміститься під дальньою від входу стіною, якраз між двома ляльками-воїнами в стародавніх обладунках. А от коли приходить група із тридцяти людей, демонструвати ілюзію не варто.

Студенти фізично не помістилися там, де слід стояти. А потім, так і не перейнявшись великою історією, мабуть через те, що дивилися з неправильного ракурсу, стали бродити по приміщенню, чіпати виставлені на огляд мечі, стукати кісточками пальців по обладунках та ростових щитах, прислухаючись до звуку. І все б нічого, ті, хто не стояв під стінами, ілюзію взагалі не бачили, і нічого їм не заважало займатися дурницями. Але, на жаль, їх бачили ті, хто дивився битву. Не завжди бачили, але краще б завжди.

Майстер Румін намагався розповідати та пояснювати, чому великий вогненний маг став саме великим. А студенти весь час відволікалися і хихотіли, коли в самий розпал битви прямо з живота якоїсь величезної страхолюдини виглядав хтось із друзів і починав розповідати, який чудовий меч лежить трохи лівіше від цього місця. Оповідач не дуже розумів, чому сміються і знову пропадав у страхолюдині, а потім виринав серед битви то там, то там. І не він один.

— Вогонь — правильне рішення, — уперто говорив викладач. — Чим більшою частиною  немертвий згорить, тим меншою він зможе вас схопити і вбити.

— Золоті слова! — підтвердив хтось зі сторони ставших кружечком магів-тьмапоклонників.

 Великий вогненний маг майже до них пробився, але шлях йому заступила масивна туша незрозумілої істоти, явно зібраної з чого попало. Туша була неповоротка, але завдяки своїй величині не давала магу пройти. І горіла вона дуже повільно, гублячи шматки плоті, коли прогорали шви.

— А мій дідусь рекомендував стазиз, — не погодився дзвінкий дівочий голосок у глибині звалених купою немертвих. — Накинути його і побігти за допомогою. Битися з ними наодинці тільки цей Томія і міг. І якби не напад пітьми, так би він і залишився дуже сильним вогневиком, не здатним ні на що, крім спалення всього поспіль, а тому нікому не потрібним магом. Дідусь казав, що його у свій час навіть у міста не пускали, бо повністю стримувати свою стихію він так і не навчився. І якби дружина не зробила для нього амулет, що обмежує, рано чи пізно сам себе спалив би.

— Не можна так про героїв, — озвався якийсь хлопець.

— То я ж і не заперечую, що він герой. Просто кажу, що такі битви були для нього ідеальними і більше ні для кого не підходять. Та й і з ним завжди ходила група шаманів. Тому на сильних немертвих ходять групою з воїнів та магів. Або шаманів та воїнів. А на дуже сильних узагалі всі разом. У воїнів мають бути повністю заряджені доспішні амулети та довгі списи, якими вони відштовхують немертвих. Ну, в крайньому випадку, мечі, щоб рубати кінцівки, але списи краще. Навіть звичайні жердини або навіть селянські рогатини краще. Ось. А у магів мають бути вогняні амулети та вміння левітувати-знерухомлювати-в'язати. Взагалі, спалити немертвих можна навіть за допомогою дров та олії. Уся складність у тому, щоби якось їх зупинити і не дати нікого вбити-покалічити.

— О, згадав! — життєрадісно озвався ще хтось. — Майстер Роан на своєму додатковому занятті розповідав, як знерухомив мертв'ячку, вдало впустивши на неї сосну. Повітряним кулаком дерево обрушив, уявляєте? А потім обвісився щитами і пішов рубати прижате деревом немертве на шматки. А селяни тим часом багаття розводили, щоб ці шматки спалити і не дати їм зростись назад.

— Ось дурість, — з незрозумілим захопленням сказала онука діда-всезнайки. — Йому дуже пощастило.

— Ага, Роан так і сказав. І просив так не робити, якщо зовсім не припре. Краще спробувати заманити немертве до якогось приміщення, замкнути його там і кликати на допомогу групу зачистки.

— Золоті слова, — знову сказав хтось.

Бій тим часом добігав кінця. Томія впорався з громадиною, що заступила шлях, дійшов до тьмапоклонників і якраз шпурнув у них стазисний амулет, що спрацював навіть через щит. Напевно, цих нехороших особистостей слід було спіймати живцем та допитати.

Майстер Румін, який остаточно збився з думки і розчарувався в студентах, махнув на все рукою і задумав страшне — ось по цій самій битві, яка нікого не зацікавила, і влаштувати опитування. А ще зажадати описання дії амулетів, визначити силу шаманів та перерахувати хоча б третину немертвих.

Знатимуть, що не можна так легковажно ставитись до його предмета.

Студенти, які не підозрювали про цей підступний задум, виходили із зали ілюзій у доброму настрої, жартували і згадували сімейні історії про битви з немертвими. Їх те, як пройшло заняття, цілком влаштувало. Особливо ту парочку, яка після розсіювання ілюзії знайшлась за стелажами з амулетними метальними ножами. Їм до немертвих і великої битви взагалі діла не було. Вони чомусь вирішили, що музей призначений для того, щоб усілякі недорослі ховалися і займалися різним непотребством. Тобто цілувалися і їли цукерки з начинкою, яка пахла  алкоголем. Цю парочку майстер Румін запам'ятав і мстити вирішив насамперед.

На жаль, він так і не зрозумів, що парочка не має до його групи жодного відношення і приєдналася до неї тільки для того, щоб сховатися від набридливої ​​няньки дівчини, яка ніяк не хотіла зрозуміти, що вихованка вже виросла.