розділ 3

СЯО ГО. Перерозвиток малого

Коли за вершини гір починають чіплятися грозові хмари, пташенята не шукають порятунку в хмарах, а ховаються в чагарнику. Мисливець, який наосліп іде неясним слідом, може загубитися і опинитися у скрутному становищі, коли вибухне буря і піде дощ. Хто б ви не були — мисливець або дичина, — не рвіться вперед занадто швидко і не йдіть занадто далеко.

(Книга Змін)

Читаючи папери надіслані начебто найкращими і найрозумнішими магами королівства, магістр Олій вперше в житті почав сумніватися в їхньому душевному здоров'ї. Ці великі чоловіки й жінки прислухалися до численних скарг на те, що на всі нововведені предмети часу не вистачає, і вирішили цього часу додати. Найпростішим способом, про який і сам Олій думав. Вони додали ще один рік для навчання у старшій школі. Але якщо Олій був упевнений, що студентів та викладачів слід попереджати про це заздалегідь, то шановні колеги вирішили рубати з плеча та збільшувати термін навчання негайно, доки ніхто не почав заперечувати.

Загалом, завтра слід було зібрати всіх викладачів і порадувати їх нововведенням, необхідністю переписувати плани, а потім дружно думати, як би зробити так, щоб студенти цьому зраділи.

Поки що Олію на думку спала тільки одна ідея: студентів слід було відправити на позапланову практику і дати викладачам час на обмірковування ситуації та власне планування.

З іншого боку, зі студентами теж слід когось послати, так що незадоволені будуть. Загалом, краще знайти для цього добровольців. Але це все було незначущим в порівнянні з тим, що тепер треба доводити великомудрим колегам, які збільшили термін навчання, що на цей термін слід збільшити фінансування. Адже таланти, які безкоштовно навчаються, нікуди не дінуться, а про них великі маги чомусь не згадали.

***

— Муав! — життєрадісно загорлав кіт, кидаючись з дерева Ясу на голову.

Яс, який якраз благополучно згодував буркету засушену і потовчену чорну траву, шарахнувся, перечепився об щось і впав, приклавшись потилицею об землю. Добре, хоч не об доріжку.

— Умпр! — явно схвалив войовничого кота буркет.

— Муав! — грізно озвався кіт.

А Яс перекинувся на живіт і, голосно застогнавши, боднув землю.

Це ж треба, яка рішуча тварина. Яс і втопити його погрожував, і голову відкрутити, і навіть у вікно викинув, коли кіт остаточно довів своїми криками. Але він спокійно приземлився на лапи і пішов до входу в гуртожиток, коли переконався, що кватирку Яс закрив. А потім довго кричав під дверима, настільки голосно, що довелося його впустити, доки не прибіг майстер Кор, щоб з'ясувати, звідки цей кіт узявся і чому пристає саме до Яса.

Льєн відверто сміявся над такими високими стосунками і нічим допомагати не збирався. Навіть коли Яс вирішив запакувати кота в посилку і відправити до родичів портальною поштою, замість того щоб допомогти, розповів дику історію, як чиясь кішка знайшла господарів, що поїхали до родичів, пройшовши половину королівства.

— Муав! — нагадав про себе кіт замисленому Ясу і важко стрибнув йому на спину.

— Та нема в мене тієї трави, нема! — вигукнув хлопець, намагаючись віддерти кота від сорочки.

Кіт чинив опір і кричав, явно не бажаючи розлучатися з спиною, що так йому сподобалася. Буркет щось життєрадісно мрикав і, швидше за все, відчував себе глядачем у цирку.

— Ну гаразд, гаразд, я її вкраду, — відчайдушно пообіцяв Яс, сподіваючись, що хоч це заспокоїть проклятого кота.

Не допомогло. Мабуть, чіплятися кіт продовжував уже з принципу. Віддерти його від сорочки в результаті вдалося, за відчуттями, разом із частиною спини. Яс схопив кота за шкірку і, тримаючи на витягнутій руці, глянув у жовті круглі очі.

— Ти, тупа тварина, — сказав проникливо. — У тебе розуму менше, ніж у миші.

— Муав, — явно не погодився кіт, ще й хвостом вильнув.

— Що тут відбувається? — спитали Яса за спиною.

Хлопець зітхнув, труснув кота, щоб не надумав висловлюватися, і обернувся.

Там стояв магістр Дановер.

— Е-е-е-е... — спробував зібратися з думками і придумати гідну відповідь Яс.

— Діти, — пробурчав Дановер і чомусь усміхнувся. Хмикнув, потеребив мочку вуха і задумливо сказав: — А може, це непогана ідея? І, якщо все так, як я думаю, знайдеться заняття для тих галасливих дітей. Адже ти з тих, кого карали додатковими лекціями Роана Оно-Хасу? — звернувся до Яса.

Хлопець несміливо кивнув, підозрюючи, що сьогодні примудрився потрапити на очі викладачеві як ніколи не вчасно.

— От і добре! — явно зрадів Ленс Дановер. Поплескав Яса долонею по голові, погладив по спині обвислого кота і кудись пішов.

— Це ти винен у всьому! — заявив коту Яс, коли кроки Дановера затихли.

— Муав, — не став відпиратися кіт.

Кущі праворуч заворушилися, і звідти виповз буркет, який встиг сховатися до приходу грізного мага. Він подивився вліво-вправо, а потім простягнув перед собою лапу, долонею вгору.

— Амч-амч-амч, — натякнув на те, що знову зголоднів і чекає від годувальника смачненького.

— Муав! — підтримав його кіт, який з недавніх пір теж полюбив їсти екзотичні трави.

— Набридли! — відчайдушно сказав Яс і, розмахуючи котом, як кокетка сумочкою, швидким кроком із підскоком вирушив до гуртожитку.

Буркет, щось загадково бурчачи, пішов слідом, і Яс все сильніше й сильніше відчував себе власником цирку.

Буркет, на щастя, швидко відстав, мабуть, зрозумів, що прямо зараз годувати його не будуть. Або здалеку почув дітей, що йшли назустріч. А на вході до гуртожитку Ясу зустрівся комендант — майстер Кор. Він насамперед порадив студенту витерти бруд з лиця. Потім навіщось перевірив чи чисті лапи у кота і розповів Ясу, що тваринам слід виводити паразитів, бо якщо по гуртожитку через його рудого почнуть скакати блохи, власникові блохатого кота доведеться ловити їх вручну. А майстер Кор особисто за цим простежить, перерахує блох та підпише звітний папір.