2 (2)

Коли Роан прийшов у лабораторію Лєски для отримання якогось важливого завдання, прибирання вкотре встигло перейти зі стадії «Давно треба було викинути весь це мотлох» у стадію «Ні, ні, не викидайте це, не пам'ятаю, що воно таке, але впевнений, що одного разу воно мені ще знадобиться».

Покарані студенти теж були не дурні і це зрозуміли, але нічого вдіяти не могли. Хіба що зітхати, розуміючи, що якщо не станеться дива, то цю лабораторію вони прибиратимуть до того щасливого моменту, як закінчать навчання. А потім передадуть цю тяжку і безглузду працю іншим невдахам.

Лєсці і самому прибирання вже набридло і не виганяв студентів він лише з почуття обов'язку. Покарання є покарання. А щоб не гаяти часу на нескінченний нагляд за підростаючим поколінням у трьох обличчях, магістр розстелив на єдиному відмитому столі шматок провощеної тканини і щось там захоплено креслив, час від часу задумливо постукуючи лінійкою по лобі.

— О, це ти? — розгублено запитав Роана. Немов не він ту дивну записку написав. — Ах, да. Ось.

І всунув аспіранту щільний аркуш паперу, згорнутий у трубку і прикрашений синьою стрічкою з червоною сургучною печаткою. Очевидно якесь запрошення.

— Що це? — спитав Роан.

Лєска глянув на нього з підозрою, потім ляснув себе по лобі і сказав:

— Ах, так, я ж не говорив. Зовсім забув про це. Це запрошення і пропуск на одну цікаву лекцію. Тобі цікаву, хоча й затіяв цей захід водник. Одягнися пристойно, щоб мене не ганьбити, візьми местресу Йяду та її ученицю, і вирушайте. Ах, ні, не вирушайте, лекція ближче до вечора, там надрукований точний час. Але дівчат попередь. Запрошення на вас трьох. Я спеціально просив.

— Яку із учениць Йяди також запросили? — терпляче запитав Роан, розуміючи, що Лєска і так робить над собою зусилля, щоб щось пояснювати, замість повернутися до захоплюючого креслення.

— Цю темненьку, подружку твоєї підопічної.

— Шеллу?

— Так, її, талановита дівчинка, тільки з контролем ніяк не впорається.

Роан кивнув і пішов попереджати дівчат.

Добре хоч Хене цілими днями пропадає у магомехів. А то йому теж була б цікава лекція. Йому взагалі все у світі цікаво.

***

Магістр Лєска майже відразу, як віддав аспіранту запрошення, зумів-таки закінчити креслення, відпустив до завтрашнього вечора покараних студентів і, життєрадісно посміхаючись, кудись пішов. Разом із кресленням.

Яс, Льєн і Малак не стали чекати, поки він передумає і повернеться. У них також були справи.

Льєн вирушив запрошувати Джульєтту в обіцяну кав'ярню, в якій пекли найсмачніші тістечка.

Малакові треба було віддати замовнику перевірені на сторонню магію перстні-печатки, якими опечатували склади на ніч, замикаючи сигнально-захисне кільце. Печатки були найпростіші, такі Малак сам міг би зробити, і від справжніх злодіїв вони не допомогли б. Але на тих складах не було нічого вартого найкращого захисту.

Яс вирушив годувати буркета травами з іншого світу. Він спеціально відщипнув по листочку, поки Шелла не бачила. Не давала юному магу спокою незрозуміла буркетова нелюбов саме до чорної трави. Все інше ця істота жерла за милу душу. Добре, хоч була досить кмітлива, щоб перестати об'їдати молоді гілки фруктових дерев після удару граблями по голові від садівника. Причому, годували буркета добре і різноманітно. Дідусь, який щоранку привозив до школи накошеної трави та наламаних гілок, цього ненажеру вже обожнював. Досі йому за нехитру роботу косою стільки не платили. А ще треба було заготувати сіна на зиму. Так що дідок на годівлі буркета сподівався зібрати гідний посаг для обох онучок.

Яс поблукав садом, заглядаючи за кущі і тихенько гукаючи зелену тварюку. Офіційне ім’я цій тварюці так і не придумали. Діти, від яких він наловчився спритно і швидко ховатися, називали його і Мишком, і Бусею, і Громом, і ще багато як. Вчителі та викладачі особливо цією істотою не цікавилися. Навіть ті, яким було цікаво спочатку, давно проштудували всю доступну літературу і зрозуміли, що нічого нового в буркеті не знайдуть, бо вивчено вздовж і впоперек. У якійсь книзі навіть замальовка розтину наводилася з точним покроковим описом.

— Егей, — покликав Яс у черговий раз, і буркет, впізнавши в ньому годувальника різними екзотичними листочками, задом наперед виповз із чагарників шипшини.

— Умре, — здається, привітався він і струснувся, прикрасивши одяг Яса пташиним послідом, дрібним сірим пір'ям і дерев'яною трухою.

— І тобі здоров'я, — душевно побажав хлопець.

Лаятися він не став. Послід і пір'я дурниця в порівнянні з тим, як одній наляканій местресі, що почала тікати, буркет впустив на голову ціле гніздо. Нервова жінка потім довго всіх запевняла, що він це зробив спеціально. А хоробрі батьки загиблих яєць переслідували її до будиночка і довго матюкали на своєму, пташиному, за вікнами.

— А я тобі смачненького приніс, — заявив Яс із посмішкою отруювача.

Буркет довірливо сів, де стояв і простяг лапу за смачненьким.

Яс дістав із правої кишені листочки і став по одному віддавати їх.

Буркет жер рослини з іншого світу з не меншим апетитом, ніж те, що росло у цьому світі. Ще й бурчав щось схвально.

— Проковтнув, молодець, — похвалив його годувальник. — То чого ж ти тоді ці листочки їсти не хочеш?

Яс дістав з лівої кишені чорний листок і тихенько підклав під біло-зелений, якому настала черга опинитися в пащі буркета. Зелена тварюка довірливо взяла те, що дали, засунула в рот і застигла з витріщеними очима.

— Щось не так? — ввічливо спитав Яс, про всяк випадок відступаючи на крок.

Буркет моргнув, а потім виплюнув чорний лист разом із біло-зеленим Ясу в обличчя.

— Іюв! — охоче пояснив, що не так, і вивалив язика.

— Ти подихаєш? — зацікавився Яс, витираючи обличчя рукавом.

— Іч-іч-іч, — сумно, як плакальниця на похороні, завив буркет і став хитатися з боку в бік.

— Нічого не розумію, — зізнався Яс, безстрашно підійшов і спробував поплескати буркета по плечу.