— Там не потрібна мишача м'ята! — люто шипів Малак, хапаючи Яса за руку.
— А? — розсіяно відгукувався великий зіллявар, ще більше розсіяно нюхав пахучу траву і відкладав її вбік. — І звідки вона?
Джульєтта, спостерігаючи за цією виставою, хихотіла.
Шелла стояла, склавши руки на грудях, час від часу бурмотіла, що нічим добрим це не закінчиться, але втручатися і допомагати комусь із хлопців не збиралася.
Льєн тримав сумку з котом, що змирився зі своєю незавидною долею, і загадково посміхався.
— І звичайна м'ята теж не потрібна! У тебе що, нежить?
— А? Ні. І чого ці трави такі схожі одна на одну?
— А в Малака точно оцінка по зіллях гірша, ніж у Яса? — поцікавилася Джульєтта.
— Точно, на практичних заняттях Яс зібраний, — підтвердив Льєн.
Шелла голосно хмикнула.
Кіт приречено нявкнув.
— Ось готово! — нарешті порадував глядачів Яс.
Котелок був урочисто знятий із триноги. Чарівне вугілля загашене з усією повагою і зібране, все до одного. А то залишиш випадково одну вуглинку, її знайде якесь дитя і влаштує пожежу. І тоді дістанеться всім.
Яс зачерпнув зілля в надщерблену, зате велику чашку і став водити нею з боку в бік, щоб швидше вистигло. Решта відійшли від Яса подалі і спостерігали з безпечної відстані.
А потім вони напували кота тим, що вийшло.
Кіт виявився тварюкою життєлюбною, і ветеринарам-початківцям явно не довіряв. Він примудрився подряпати Яса, незважаючи на те, що Льєн і Малак тримали лапи. Він обізвав своєю котячою мовою всіх присутніх і прокляв їх до десятого коліна. Він випльовував рідину і піну з рота. Але люди врешті-решт перемогли, зумівши залити підозрілу гидоту в кота, і міцно притисли нижню щелепу до верхньої.
— У-у-у-у! — пронизливо скаржився кіт, стомлено лежачи на підлозі.
— Здихає, — зрозумів Малак. — А ти хотів цю гидоту на людях випробовувати.
Яс потикав кота носком черевика і відскочив, мало не отримавши кігтями по нозі.
— А-ва-ва-вав, — висловився з цього приводу кіт і, вставши на лапи, здибив шерсть.
— Ти дивись, оживає! — зрадів Яс.
Кіт вигнувся дугою, грізно зашипів, а потім, підскочивши, як на пружині, пробігся Ясом, як по дереву і з його голови заскочив у віконний отвір.
— Зараза! — обізвав кота зіллявар, грізно провів рукою по подряпаній фізіономії і заволав: — Лови його!
Після чого рвонув до виходу, знісши на ходу якийсь мотлох.
— Він збирається мстити коту? — тихенько спитала Джульєтта.
— Експеримент утікає! — закричав у відповідь Яс і, виплутавшись із якоїсь ганчірки, вискочив із «вежі».
— Ой-йо, — зрозумів усю непривабливу глибину котячої втечі Малак і, схопивши казанок, побіг за Ясом. — Якщо його до нас зловлять, нам кінець!
Джульєтта підхопила спідницю і пішла за Малаком. Шелла хмикнула і почала збирати трави, нікуди бігати вона не збиралася. А Льєн, прихопивши триногу і потрясаючи нею, як зброєю, поспішив за Джульєттою. Чи то дівчину рятувати від неприємностей, чи на кота полювати.
Ленс Дановер тим часом відшукав у захаращеній лабораторії Лєски як самого господаря цього приміщення, так і не дуже тверезого магістра Діньяра, який стверджував, що ховається там від однієї з дочок, що вимагала придане. Дановер насамперед потряс перед носом Діньяра анонімним дослідженням. Магістра це анітрохи не вразило. Після дочок він, певне, вже нікого й нічого не боявся.
— Він добрий хлопчик, — заявив магістр Лєска, на підтримку свого аспіранта. — Талановитий.
— Так, — грізно сказав Дановер.
Діньяр голосно гикнув і став скаржитися на те, що в нього, наприклад, взагалі хлопчиків немає, ні добрих, ні поганих. Одні дівчата. Половина з яких бажає якнайшвидше вийти заміж і вимагає посаг, а решта, навпаки, заміж не хочуть і займаються різними не жіночими справами. Он друга старшенька взагалі інженер і живе у гріху з нелюдем.
Дановер обізвав його ослом і спитав, що тепер з ним робити? Якось він встиг охолонути, поки шукав магістрів, що сховалися в лабораторії. І замість бажання всіх вбити або хоча б покалічити, з'явилося бажання про все дізнатися і щось вирішити.
Діньяр питання не зрозумів і на свій рахунок не сприйняв. Тому почав розповідати, чого не можна робити з Роаном через його нелюдське виховання.
Виходило, що там взагалі нічого робити було не можна. І ходити навколо Роана слід було навшпиньки, щоб він не запідозрив, що хтось намагається влізти в його життя. Перстень, бачите, на це натякав. Ті, хто носять таке кільце, повинні всього в житті досягти самостійно. Інакше їх не поважатимуть. Причому, що дивно, від когось чужого вони прийняти допомогу ще могли, а ось від родичів ніколи і за жодних умов.
— Дурдом, — сказав Ленс Дановер.
І тут, наче в підтвердження цих слів, двері лабораторії відчинилися і в приміщення влетів рудий кіт. Він спритно заскочив на стіл, просочився між стосами паперу й колбами, не потривоживши їх, одним стрибком заскочив на шафу, а з неї на підвіконня, де й завив дурним голосом, боднувши головою скло.
— Він тут! — не менш погано загорлав Яс і теж залетів до лабораторії.
Правда, був він не такий спритний, як кіт. Тому одразу спіткнувся і протаранив головою стіл.
Колби протестуюче брязнули.
А кіт заткнувся і заметався по великому підвіконні, як панночка на виданні кімнатою, побачивши наречених.
Слідом за Ясом до лабораторії забіг Малак і, нічого не помічаючи, кинувся до кота. А за ним прибігли Льєн і Джульєтта, причому перший тягнув за руку другу, а вона пихкала і притримувала капелюшок, що норовив злетіти з голови.
Кіт знову почав кричати. Малак намагався його ловити. Льєн, помітивши Яса, що валявся на підлозі, нахилився подивитися, чому він там лежить. І лише одна ввічлива дівчина Джульєтта помітила старших магів і привіталася.
— Що тут відбувається?! — грізно гаркнув Дановер, запідозривши, що у цій школі його взагалі ніхто не поважає.