1 (2)

— Ось, дивіться, — сказала Шелла, відкриваючи книгу на сторінці з червоним ковпачником.

Студенти дружно глянули.

Малак загадково хмикнув. У травах він розбирався погано, навіть прокляті зілля стабільно завалював, хоча всі інші предмети давалися йому легко. І коли на третьому курсі знадобиться вибирати профільний предмет, якому приділятиметься найбільше часу, зілля будуть на останньому місці, хіба що всі інші викладачі відмовляться брати його на додаткові заняття. А цього не могло бути, Малак, незважаючи на те, що періодично потрапляв у різні історії і відпрацьовував покарання, у викладачів був на хорошому рахунку.

Льєн і Яс переглянулись і знизали плечима. У травах вони, звичайно, розбиралися краще за друга, але писати травники б не взялися. Та й присвячувати своє подальше життя всяким квіточкам-билиночкам не збиралися.

Джульєтта, що стояла поруч із Льєном, але вдавала, що не помічає його, помацала червону квіточку кінчиком пальця і ​​посміхнулася. Квіти їй подобалися. Особливо коли вони росли десь на клумбі чи полі. У вазі квіти теж непогано виглядають, але, на жаль, швидко в'януть. Он татко мамі взагалі дарує квіти, які ростуть у красивих керамічних горщиках, і всі щасливі, включно з квітами.

— Ех, ви, — сказала Шелла. — Тут треба читати. Ось великими літерами написано: «Червоний ковпачник росте на південному сході найбільшого континенту світу Тиртьєм. Корисний при застудах та для маленьких дітей. При переміщенні в наш світ, через різницю магічного фону, набуває особливої ​​цінності, тому що зміцнює будь-яке зілля, точно як дитячий організм у рідному світі…»

— Ця квітка з іншого світу? — зацікавився Яс.

— Так!

— І де ми його візьмемо?

Навіщо він їм взагалі потрібний, Яса не зацікавило. Для чогось та знадобиться.

— Він у нас є, — втішила його Шелла. — В обмінній коробці з'явився. Це одна з рослин, які з'явилися у мене замість тих, що були потрібні для іспиту.

— Ого, — сказав Малак.

А Льєн і Джульєтта одночасно потягнувшись до ковпачника, так і завмерли, не донісши рук.

Шелла тихенько пирхнула і дістала коробку.

— Гаразд, рослини, — сказала вона, відкриваючи її. — Я прочитала, їх можна засушити та спокійно використати. Якщо знаєш як, але думаю, у бібліотеці щось на цю тему можна знайти. А ось це з'явилося натомість солі.

У коробці, в круглій мисці, здається мідній, лежали світло-зелені камінці. Овальні, начебто відшліфовані морськими хвилями.

— Що це? — спитав Яс.

— Гадки не маю. У книзі лише про трави того світу написано. І що сіль там цінується. А що в обмін на сіль надішлють щось подібне — ні.

— Справи, — тихенько сказав Малак і похитав головою.

Якби його воля, він би з зеленими камінцями зв'язуватися не став. Якщо десь цінується сіль, то мають надіслати те, що так само цінувалося тут. А якщо цінувалося, то, напевно, небезпечне.

— А давайте з'ясуємо, — весело запропонував Яс. — Я якраз до діда в гості йду, а в нього багато рідкісних книг є. Раптом щось знайду. А потім вирішимо, що робити далі.

З Ясом погодились. Навіть Малак. Просто почитати та з'ясувати, начебто не небезпечно. Головне, потім не проводити експерименти, щоби підтвердити з'ясоване.

Хоча чомусь він не сумнівався, що експерименти будуть.

Мабуть, через те, що поряд стояв Яс. Ось він життєрадісно схопить камінці в обидві жмені і піде годувати ними навколишніх вовків, якщо десь буде написано, що після цього вони заговорять людськими голосами. І його ні вовчі ікла не зупинять, ні те, що ці вовки можуть сказати благодійникові, ні те, що вовки, що розмовляють, нікому не потрібні, а декому ще й у страшних снах сняться.

Далі компанія зайнялася розбором трав, пошуком їх у книзі та обговоренням, що з ними робити. На подив Малака, якось само собою вийшло, що було прийнято рішення зварити зілля, яке збільшує силу і витривалість, і додати туди ковпачника. Усім було дуже цікаво, наскільки дієвішим воно стане. Яс, що розхрабрився, узявся підлити отриману пакість у котел із супом у військовій школі. Але його вчасно зупинив Льєн, нагадавши, що в супи теж кидають трави, а ще овочі, і вийде із суміші цього супу із зіллям щось взагалі невідоме. У кращому разі майбутні воїни отруяться. У гіршому — обростуть шерстю, рогами, крилами і полетять на острови драконів, вити гнізда на найвищих скелях і відбирати у чайок рибу.

Яс подумав і вирішив, що настільки майбутніх воїнів таки не ненавидить.

Зілля варити він не відмовився. Але об'єкт для випробувань обрав простіший і підрядився сходити до найближчого шинка, щоб упіймати якогось безпритульного кота.

За котом Яс вирушив одразу, вирішивши напувати його зіллям свіженьким, ледь остудженим.

Малак, який взагалі не пам'ятав, як готується це зілля, вирішив оновити знання про всяк випадок і подивитися за Ясом. А то мало чого цей експериментатор накидає зайвого. І мало на що після цього перетвориться нещасний мишолов. Добре, якщо щось безпечне.

Підручник Шелла, поблукавши по кімнаті і подивившись на полиці, чомусь не знайшла, і Малакові довелося вирушити за своїм.

Провівши Малака до дверей, а потім постоявши і переконавшись, що повертатися прямо зараз за чимось забутим він не збирається, дівчина стукнула себе долонею по лобі і заявила, що забула про доручення местреси Йяди. З чим і втекла, наказавши Льєну та Джульєтті продовжити розбір трав. А краще скласти список та зробити замальовки.

Джульєтта, яка не вміла малювати, подивилася на неї зі щирим подивом, а Льєн тільки криво посміхнувся.

Трави вони розбирали старанно та в повній мовчанці. Розправляли пом'яті листочки, по черзі гортали книгу і нишком кидали один на одного погляди.

— Ех, — тихенько зітхнула Джульєтта, з подивом дізнавшись, що гарна синя квітка, з махровими пелюстками та яскраво-жовтими тичинками, використовується для того, щоб приготувати банальну отруту для щурів.

Загалом отрута була не банальна. Нею труїли щурів, та й інших тварин, у місцях, отруєних пітьмою. Щоб вони після смерті не вставали як немертві і не розносили заразу по околицях. Але в такі подробиці Джульєтті вдаватися було не цікаво.