Камінь, на якому Церква стоїть.

 
До читача.

Читаючи Біблію, чи не появлялись у вас такі питання:
Чому стража, при арешті Ісуса, не вбила, і навіть не заарештувала Петра, який вчинив збройний опір, і в той же час хотіла затримати якогось неназваного юнака, що ледве вирвався і втік без одягу?

Чому в той час, коли прихильники Ісуса зазнавали жорстоких переслідувань не лише в Юдеї, а й за її межами, в цей самий час Петро з апостолами вільно проповідували кожень день в Єрусалимському храмі, і організовували в Єрусалимі комуну?

На ці, та інші питання ви знайдете відповідь в цій розповіді.

Розповідь написана на основі знайдених в Києві рукописів Андрія Первозванного.
Але, оскільки вони погано збереглись, має такий уривчастий вигляд. Що зовсім було в поганому стані уточнялась з Першоджерел.

 
КОРОТКО ПРО ПЕТРА.

 
Петро (Симон) - людина сильна, енергійна, практична.
Прекрасний організатор, вміє домовлятись і переконувати, наводити страх на віруючих.
Властолюбний, жорстокий, безпринципний, безжальний, вміє конвертувати популярність у владу, владу - у гроші.
 
Будучи учнем Івана Хрестителя зумів перетворити ексцентричні дивацтва безкорисливого фанатика в прибутковий бізнес, наладивши рекламу і беручи гроші за хрещення.
Коли Івана посадили, Петро вернувся в Галілею. Працювати йому не хотілось, і тому, не вагаючись, прийняв пропозицію нового проповідника, Єшуа, йти з ним.
 
Спочатку справи йшли прекрасно: проповіді, зцілення, прийоми, застілля, слава, гроші...
Але вчитель виявився якимсь дивакуватим. Після тріумфального походу апостолів по містах Ізраїльських вчитель, замість радіти популярності, став якимсь неадекватним.
Може він і справді вірив в сказане ним: -Не встигнете обійти і міст Ізраїльських, як наступить Царство Боже.
 
Вчитель почав зловживати численними "хлібопереломленнями", все частіше думав і говорив про смерть, а, напившись, лякав учнів пропозиціями їсти його тіло і пити його кров.
То раптом впадав в незрозумілу злість, що смоківниця не хоче йому плоди давати весною, чи гора не хоче зійти в море.
 
Все це відлякувало людей, люди переглядались між собою, знизували плечима і розходились. Більшість учнів і апостолів покинули компанію.
Каса різко почала худнути. Що було видно по посірілому обличчю казначея Юди..
 
А тут у вчителя зовсім дах зірвало.
Якраз під Пасху він оголосив себе царем, і в'їхав на ослі в Єрусалим, наказавши учням бігти попереду, махати пальмовими гілками і кричати осанну царю Юдейському.
Більше того, вчинив дебош у Храмі, перевертав столи мінял, виганяв торговців і кричав, що зруйнує цей Храм, а за три дні новий побудує..
 
Петро добре знав, чим це закінчиться. Ще дуже свіжими були спогади про Івана Хрестителя.
Як все йшло добре, поки Івана не занесло. І от раптом він забув про таке вже престижне і вигідне заняття, як рівняння в пустині дороги для Бога і почав вчити царя, як тому влаштовувати особисте життя..
 
Після трьох років тріумфального життя в славі і почестях, насолоди владою над людьми і їх страхом, опинитись знову в латаному, вонючому від риби човні!..
І тільки тому, що вчитель зійшов з розуму?!
Треба терміново щось робити!

Юда його зрозумів і підтримав.

 
ПЕРША РОЗМОВА З КАЯФОЮ.

 
Каяфа прийняв Петра і Юду неохоче, але, дізнавшись про суть справи, оживився.
- Первосвященику, - почав Петро, - тільки ти можеш порятувати Ізраїль від винищення.
Не дай супостату повести людей Божих під мечі римлян, як ягнят на заклання!
Хай краще проллється кров одного безумця, ніж тисяч і тисяч дітей, стариків, чоловіків і жінок Ізраїля!
Не дай зруйнувати Храм і віру батьків наших, душу народу Божого!..
 
- Я й не знав, що все так серйозно, - сказав Каяфа, вислухавши Петра і Юду.
- Що ви хочете, за вашу службу? 
- Первосвященнику, - почав Юда, але Петро зупинив його, різко смикнувши за плащ.
- Ми не задля грошей це робимо, - сказав Петро, - лише послужити Богу і Ізраїлю хочемо.
Але після того, як сатана візьме безумця, дозволь нам в Храмі говорити перед спокушеними цим безумцем, щоб направити їх з путі кривого на стежку Божу.
- Ну що ж, ти, видно, розумний чоловік, - сказав Каяфа, - Надіюсь, ти не закликатимеш Храм руйнувати? - вже з усмішкою закінчив він.
- І ще ось, - сказав Петро, - ми повинні зберегти авторитет серед спокушених, щоб вивести їх з путі хибного, тому свідчити на безумця ми не можемо, навпаки, прилюдно виказуватимемо йому вірність і почесті.
 
Всю дорогу Петро похмуро мовчав. Але в очах в нього світилась тверда рішучість.
"Я вже не ягнятко, яке можна відлучити від цицьки і кинути подихати", - думав він.
"Я пройшов науку у двох пророків, я можу виганяти бісів, мене бояться і поважають, від мого погляду падають на коліна, від мого голосу тремтять, як очерет на вітрі.
Я - Камінь, і я стану Церквою!"
Юда щось говорив всю дорогу про касу, в якій вітер гуляє, про спільні плани на майбутнє...
"Для тебе я теж місце приготував в моїй Церкві!" - подумав Петро зі злорадством...

 
ОСТАННЯ РОЗМОВА АНАТОЛЯ З ЄШУА.

 
- Вчителю, тобі загрожує небезпека, тебе хочуть вбити!
- Сідай, Анатолю, давно тебе не бачив. Коли ще нам доведеться поговорити... Ти звідки родом? В тебе є рідня?
Анатоль з досадою і нетерпінням кивнув кудись на північ.
- Ти з Сирії?
- Ні, далі, але вчителю, послухай, зараз не час про це!
Я пипадково почув про що шептались Петро з Юдою, вони зле замислили! Тобі треба тікати, сховатись!..
- Кому світитиме вогонь, якщо його сховати?
- Але ж тебе вбють! Тебе зрадили твої найближчі, найперші учні!
- Стануть перші останніми і останні першими, - тихо, промовив Єшуа.
- Куди мені тікати? Нема для Сина Людського місця ніде на землі.
Рано я прийшов. Не настав ще мій час. Не проросте зерно, кинуте на камінь.
Але я ще прийду...
- Коли ти прийдеш, вчителю, де тебе шукати?
- Коли я прийду, ніхто цього не помітить. Коли я прийду, ніхто мене не впізнає...
Я прийду непомітно, як виростає найменша насінинка в дерево, я прийду як крихта дріжджів піднімає тісто в діжці, я прийду як голос, ледь чутний в душі, що змінює все життя...
Але зараз ти покинь мене. Залиш це місто, залиш цю країну, йди звідси подалі.
І попередь Степана. Тих, хто чув мене, будуть переслідувати за слово моє, на вас будуть полювати, як на звірів. І найбільше ті, хто слухав мене, і не почув, хто дивився, і не побачив.