Глава 3. Таємниця кристалу

   Двоє друзів пройшлися по всьому полю, що було над тунелем. Але, скільки  вони не шукали, тих кущів, які бачив Орест, їх ніде не було.

   - Може, тобі це наснилося? - Гліб зупинився біля краю дороги. - Ми вже тричі тут все обійшли, але тих ягід тут не видно.

   - Он там, майже над кристалом, що світиться, він ріс, - невдоволено махнув Орест в центр поля. - Може, він тільки вночі з'являється?

   - Нам ніколи чекати, - похитав головою Гліб. - Твій брат не може стільки перебувати у заточенні. У нього ж там води, навіть, немає.

   - І що ти пропонуєш? - Орест схрестив руки на грудях.

   - Йти до тебе додому, - впевнено сказав Гліб. - Ти казав, що залишив ті ягоди в рюкзаці. Нам треба швидко забрати його та повернутися.

   - Але там дід Юхим! - обурився хлопець. - Ти, навіть, не уявляєш, наскільки він небезпечний. З ним коїться щось дивне. Він готовий на що завгодно, аби не пустити мене до тунелю.

   - У нас немає іншого вибору, - знизав плечима Гліб і пішов в сторону автобусної зупинки. - Не хвилюйся, ми швидко впораємося і повернемося. У нас все вийде. Нас все ж таки двоє, а він - один.

   - Сумнівне твердження, - пирхнув Орест, але пішов за другом.

   Двоє хлопців швидко дісталися до невисокого паркану в приватному секторі і підійшли до воріт. З вулиці нічого чутно не було. І друзі вилізли на дерев'яний паркан, щоб заглянути всередину.

   - Начебто, чисто, - прошепотів Гліб. - Де твоя кімната?

   - Друге вікно від вхідних дверей, - Орест вказав на нього. - Яке повністю закрито. Мабуть, дід постарався.

   - Значить, доведеться входити, як усі цивілізовані люди, - підсумував Гліб. - Через двері. Швидко та акуратно.

   Оресту подібна ідея не сподобалася. Він спробував оскаржити її, але їх відволік м'який жіночий тембр.

   - А чого ви в будинок не заходите? - бабуся Ганна підійшла до хлопчиків. - Я вареники з вишнею приготувала. Заходьте до хати, мийте руки, та швидше  за стіл.

   Не чекаючи їх відповіді, вона увійшла в будинок.

   Хлопці переглянулися і пішли за нею, поглядаючи на всі боки.

   Здавалося, крім них тут нікого не було.

   Виконавши всі вказівки, хлопчики сіли на кухні за стіл і приставили до себе підготовлені тарілки.

   - А де дідусь Юхим? - тихо запитав Орест.

   - Він відправився на прогулянку, - посміхнулася бабуся Ганна. - Давно він не виходив за межі нашого двору. Напевно, скучив по прогулянкам.

   Орест кивнув і задумався. Не вірилося, що дід просто відправився гуляти. Особливо, після всіх сьогоднішніх подій.

   Радувало тільки те, що вони спокійно можуть поїсти і забрати рюкзак з потрібними речами.

   - А Оскара ви не зустрічали? - бабуся налила собі чаю і сіла поруч. - Я йому намагалася додзвонитися, але його телефон вимкнений.

   - Напевно, батарея розрядилася, - відмахнувся Орест, а у самого всередині все похололо.

   Треба було поспішати, адже бабуся могла скоро запідозрити щось недобре. І тоді відхилитись від відповіді буде важче.

   Швидко доївши свої порції, і подякувавши за обід, хлопчики побігли в кімнату Ореста, щоб забрати рюкзак.

   Але того на місці не виявилося.

   - Не розумію, він же був тут, - Орест переривав всі речі. - Я залишив його під столом. Але через те, що дід за мною гнався, не встиг його взяти з собою.

   - А, якщо твій дідусь їх знайшов? - припустив Гліб. - І знає про них більше нас?

   - Тоді у нас ще більше проблем, ніж ми думали, - знизав плечима Орест.

   - Може, для початку перевіримо його кімнату? - запропонував хлопець. - Раптом він переклав твій рюкзак і покотив без нього?

   - Не дуже віриться, - зітхнув Орест, але погодився пробратися в кімнату прадіда.

   Вона була розташована в кінці коридору, і входити туди Оресту було заборонено. З цього, хлопчики довго стежили за бабусею Ганною, перед тим, як прокрастися до мети.

   На подив, двері були незамкнені. Хлопчики тихо відчинили їх, увійшли всередину й прикрили двері за собою.

   Кімната прадіда нічим не відрізнялася від інших в цьому будинку. Побілені стіни, дерев'яне вікно з фарбою, що давно облупилася, великий стіл під вікном, шафа, післявоєнного часу і велике дерев'яна ліжко.

   Запах тут стояв не самий приємний. І хлопчики поморщились від нього.

   - Пошукаємо в шафі? - запропонував Гліб. - Може, там він його залишив?

   - Якщо, взагалі, залишив, - кивнув Орест і потягнув на себе дверцята шафи.

   Там лежало безліч різних речей. Серед одягу і старих книг лежало безліч незнайомих деталей і приладів. А ще в самому низу вони знайшли кілька баночок з незрозумілою густою рідиною, на кришці яких були виведені різні номера.

   - Це старе варення? - скривився Гліб, перевертаючи банку то вгору, то вниз.