Глава 1. Нові знайомства

   Гул тубрін, який затих, сповістив про те, що літак вже приземлився в Києві, та настав час ступати на землю далеких родичів, яких юний Орест знав по єдиній фотографії в будинку. Проте, батьки вирішили відправити його зі старшим братом в цю незнайому країну, переконуючи, що треба знати все своє коріння та історію сім'ї.

   - Не спи, нам ще на поїзді кілька годин трястися, - пхнув молодшого брата Оскар.

   Він сам був проти такої подорожі. Але, якщо вони вже тут, нічого не залишалося, як скористатися ситуацією і знайти собі супутницю на останній місяць канікул. Не гуляти ж на самоті по вулицях хлопцю з арійської зовнішністю і німецької пропискою.

   Обидва брати спустилися по трапу і вирушили за своїми валізами.

   Не дивлячись на те, що вони родом з Німеччини, хлопці відмінно володіли українською мовою, якої навчив їх дід. Той перебрався після Великої Вітчизняної війни до Берліну. І вимагав у своєму будинку балакати на його рідній мові

   - Ти чому такий розсіяний? - Оскар кинув в брата валізою. - Тобі не все життя тут жити, а  лише місяць. Так що, припиняй киснути.

   - У мене відчуття, що я вже не повернуся додому, - з сумнівом, що варто розповідати братові свої припущення, сказав Орест.

   І тієї ж миті пошкодував про свої слова.

   Оскар пхнув його своєю валізою зі всєї сили і гордо пройшов до виходу, не чекаючи, поки той підніметься.

   Буркочучи під ніс обіцянки помститися, Орест зібрав речі, що випали з валізи, застебнув її та помчав за братом, у якого були дані, куди йти далі.

   Їм треба було ще дістатися до залізничного вокзалу на таксі. І доїхати до Кіровограду.

   Саме там жили їхні двоюрідні бабуся з дідом, та буркотливий прадід, який ще по телефону обіцяв перевиховати норовливих європейців, і прищепити хлопцям тягу до праці та землі.

   Напевно, його обіцянки найбільше затьмарювали думки хлопця, який не бажав залишати рідну країну.

   Проте, він вже їхав в поїзді на верхній полиці і розглядав незнайомі землі через вікно вагону.

   Ті відчуття, про які він невдало поділився з братом, не покидали його голови. На душі було тривожно і неспокійно.

   Терзаючись своїми здогадками про природу своїх почуттів, він заснув.

   Але, навіть, уві сні його не покидали ці думки. Оресту снилося, як він біжить до свого дому, але блискучий величезний камінь женеться за ним і перегороджає шлях додому.

   Цей камінь кликав його і вимагав увійти всередину, де з'явилися двері на одній з блискучих граней. А він намагався втекти від нього, поки не провалився в яму.

   - Ти в своєму розумі? – прогримів голос брата.

   Орест розплющив очі і зрозумів, що лежить на підлозі між ліжок в купе.

   - Що трапилось? - запитав хлопець, потираючи забитий лікоть.

   - Ти мені трохи на голову не впав! - заголосив Оскар. - Сказав би, що спати в ліжку без бортів не вмієш, я б попросив тобі їх причепити.

   - Не потрібні вони мені, - пробурчав Орест і піднявся на свою койку, знову вигадуючи в голові плани помсти братові.

  Під вечір хлопці прибули на вокзал, вони здивувалися порожнечі навколо. Здавалося, вони потрапили в мертве місто. Тут не було звичної суєти. Крім них, з поїзду вийшли близько десяти чоловік і швидко розійшлися, залишив Ореста з Оскаром самих посеред холу. Де крім них та продавщиці газет нікого не було. Так само, тут були відсутні лавочки і, що найбільше  дивувало, чистота.

   - Пропоную не вести себе як дикуни й не дивитись навколо виряченими очима, - шепнув Оскар братові на вухо. - Нас попереджали, що тут все не так. Тому, прибирай з лиця кислу міну, і пішли на зупинку.

   Однак, і тут чекав сюрприз. Зупинки при виході вони не побачили.

   Оскар тихо побурчав, повернувся всередину, дізнався номер таксі і викликав його, знову повторивши братові його недавні слова з приводу здивувань.

   Незабаром брати з’явилися на порозі будинку літніх родичів. Щойно їх дід відкрив двері, як зсередини запахло вогкістю і ще якимось затхлим сморідом.

   - Проходьте швидше до будинку! - дід Єгор розвів руки в різні сторони, щоб обійняти обох онуків.

   Орест з Оскаром обняли його у відповідь, непомітно кривлячись від запаху та діже міцних обіймів діда.

   Він був братом близнюком їх рідного дідуся, але виглядав молодше і був більш енергійніше, що відчувалося по хрускоту ребер у хлопців.

   - А у вас є комп'ютер? - з надією в голосі запитав Орест.

   - Ніякої зарубіжної техніки в моєму домі! - в коридорі на інвалідному візку з'явився прадід. - Це все від лукавого! Лопата і граблі - ось кращі ігри для підлітків.

   Виглядав дідок на свої роки досить бравим, якщо не брати до уваги того факту, що ще кілька років тому у нього відмовили ноги. Прадіду Юхиму було дев'яносто чотири роки. І він терпіти не міг сучасні технології, крім холодильника і телевізора, по якому справно дивився кожен випуск новин.

   - Звичайно дідусь, - активно закивав Орест, притискаючи до себе рюкзак, в якому непомітно від батьків протягнув до України ігрову консоль від Сеги.

   - Свекор, не лякайте онуків з порогу, - вийшла бабуся Ганна, вона була на вигляд набагато молодше діда. - Хлопчики, скоріше біжіть до душу! І покваптеся на кухню. Я приготувала багато смакоти для вас.

   Орест втягнув носом побільше повітря, щоб відчути аромати з кухні, і поквапився виконати вказівки бабусі, не забувши подалі заховати рюкзак в своїй кімнаті.

   До глибокого вечора літні родичі з інтересом вислуховували розповіді підлітків. І вийшли з кухні під мелодію дев'ятигодинних новин.

   Оскар з Орестом залишилися допомагати прибирати посуд, слухаючи новини, які гриміли на весь будинок.

   Коли вся робота на кухні була виконана, Орест влаштувався зручніше в ліжку, натягнув на голову ковдру і включив гонки на консолі, яка була трохи більше його долоні.

   Так він і заснув, притискаючи до себе електронну іграшку.