Розділ 9. Битва і ритуал

Ледь побачивши Веліра, Тарен рвучко висмикнув з-за поясу мисливський ніж і став переді мною, загороджуючи собою.

— Не чіпай її!

Велір хижо всміхнувся.

— З ножем на магію? А ти відчайдушний хлопець!

Я вийшла з-за плеча Тарена. Ховатися я не збиралася. Серце билося швидко, але паніки не було. Навпаки, після всього, що ми дізналися про Веліра, мені стало дивно спокійно. Тепер я хоча б знала, хто переді мною стоїть.

— Що тобі потрібно?

— Як — що? — він хижо вишкірився. — Провести ритуал. Тільки свій.

— Хочеш зробити людей своїми рабами? Цього не буде, Веліре.

Його товариш невдоволено скривився, але Велір лише розсміявся.

— І хто ж мене зупинить? Ти? Чи твої хлопчики з ножами?

— Моя магія, — відповіла впевнено.

Я різко підняла руки і земля здригнулася. З-під неї вирвалися товсті корені дерев, що росли поруч. Вони піднялися над землею, мов живі істоти, і миттєво обвили ноги обох шаманів. Велір зі своїм товаришем впали і одночасно брудно вилаялися, намагаючись підвестися. Я не стримала усмішки, дивлячись на їхні роздратовані обличчя.

— Вам вистачить чи ще хочете?

Не чекаючи відповіді, я почала рухати руками, спрямовуючи магію в землю. Ґрунт здригався хвиля за хвилею, а ці двоє ледь стояли на ногах. На мить мені здалося, що цього вистачить і вони нарешті зрозуміють, що програли. Але Велір виявився значно впертішим, ніж хотілося б. Він різко скинув руку, і з його долоні зірвалася вогняна куля. Вона пролетіла над землею так швидко, що я не встигла нічого зробити, й вибухнула просто перед нами. Суха трава спалахнула миттєво. Полум’я з шипінням розгоралося, утворюючи між нами й шаманами палаючу смугу. Гаряче повітря вдарило в обличчя, змушуючи відступити на кілька кроків назад.

Я одразу нахилилася й простягнула руки до вогню. Природна магія не любила поспіху, але зараз часу на роздуми не було. Я відчула кожен язик полум’я, кожну іскру і почала заспокоювати їх, змушувати згасати. Вогонь неохоче піддавався, але поступово ставав слабшим. Та тільки поки я стримувала пожежу, обидва шамани вже готували нову атаку.

— Ейно! Обережно! — крикнув Тарен.

Я підняла голову саме вчасно, щоб побачити, як товариш Веліра викинув руки вперед. Між його долонями спалахнули білі іскри, які за мить злилися в сліпучий клубок блискавок. Електрична куля врізалася в камінь поруч із нами. Гримнуло так голосно, що у мене задзвеніло у вухах. Кам’яні уламки розлетілися навсібіч, а Навір ледве встиг пригнутися.

— Та вони нас вбити хочуть!

— Дуже спостережливе зауваження! — гаркнув Тарен.

Не маючи магії, він усе одно не збирався стояти осторонь. Схопивши з землі камінь, Тарен щосили жбурнув його в шамана. Камінь влучив тому просто в плече. Чоловік скривився від болю й на мить втратив концентрацію. Навір миттєво підхопив ще кілька уламків і приєднався до брата.

— О, так я теж вмію!

За кілька секунд в шаманів один за одним летіли камені. Звісно, проти магії така «зброя» виглядала доволі скромно, але теж допомагала. Велір і його товариш постійно відволікалися, змушені були ухилятися або закриватися магічними щитами замість того, щоб атакувати.

Я скористалася цією можливістю. Навколо майданчика росли низькі гірські дерева й кущі, які дивом вижили під палючим сонцем. Я потягнулася до них магією, відчуваючи їх коріння. Рослини відгукнулися миттєво. Відразу кілька товстих коренів вирвалися з-під землі й рвонули до шаманів. Один із них устиг відскочити вбік, але другий перечепився об каміння й знову впав. Над майданчиком спалахували вогняні кулі, били розряди блискавок, здіймався пил, тріщала земля і ламалися кущі. Повітря наповнилося запахом диму, розпеченого каміння та магії, від якого трохи паморочилося в голові.

Битва ставала дедалі запеклішою. Магія рвала повітря навколо нас, здіймала пил і сухе листя, а від постійних ударів по скелях навколо сипалося дрібне каміння. Товариш Веліра, намагаючись уникнути чергового коріння, яке я спрямувала до нього, поспішно відступив убік, очевидно шукаючи вигіднішу позицію для атаки. Захоплений боєм, він навіть не озирнувся. Лише коли його нога не знайшла опори, чоловік зрозумів свою помилку. Його очі широко розплющилися від жаху, він відчайдушно замахав руками, намагаючись утримати рівновагу, але було вже запізно. Дикий крик рознісся над горами, коли шаман зірвався вниз і зник за краєм урвища.

Велір лише на мить повернув голову на цей крик. Його обличчя перекосилося від люті. Він вилаявся крізь зуби, але більше ніяк не відреагував. Його увага була прикута до мене. Він наступав і в якийсь момент опинився так близько, що схопив мене за плечі і притиснув до скелі. Однією рукою він схопив мене за горло і я відчула, як його ніби обпікає зсередини. Він душив мене магією. Стало важко дихати, перед очима почало темніти.

Саме в цю мить до нас підбіг Тарен. Не думаючи про власну безпеку, він кинувся просто на Веліра і відтягнув його від мене.

— Я сказав: не смій чіпати її, недоумку!!! — він розлючено закричав.

На обличчі Веліра майнула справжня лють. Він різко скинув руку, і потужний порив вітру вдарив Тарена просто в груди. Я нічого не встигла зробити. Тарена відкинуло назад. Він покотився кам’янистим майданчиком і зупинився вже на самому краю урвища. Ще мить — і він би зірвався вниз. На щастя, Навір кинувся вперед і в останню секунду встиг схопити брата за руку. Тарен висів на краю прірви, а Навір, упираючись ногами в землю, відчайдушно намагався його втримати.

Від побаченого мене охопив такий жах, що я забула про все. Магія відгукнулася миттєво. Земля під ногами здригнулася, а від скелі поруч почали відколюватися уламки каменю. Один за одним вони здійнялися в повітря і стрімко полетіли в бік Веліра. Він встиг виставити руки перед собою й атакувати магією від якої каміння просто розсипалося на дрібний пісок. Наступної миті цей пісок вихором рвонув до мене.

Я не встигла заплющити очі. Пекучий біль обпалив їх. Пісок забився в очі, і я майже нічого не бачила. Сльози самі виступили на очах. Я затулила обличчя руками й почала поспіхом терти повіки, намагаючись позбутися піску. Саме цього Велір і чекав. Потужний удар магії вітру влучив мені просто в груди. Я відлетіла до скелі за спиною і сильно вдарилася головою об камінь. Перед очима все попливло і я ледь не втратила свідомість.