3

Міра почула короткі гудки в трубці.

-Козел! 

-Не зрозумів?- Яр уважно дивився на неї. Вона була певна що він не чув що казав Вортік та що тепер робити було не ясно.

-Ну що з тобою робити?- висловила вона думку вголос.

- Нагодувати - сказав він вже, мабуть, життєву необхідність. 

- А, ну звісно! Ти ж, мабуть, використав багато манни й тепер хочеш їсти! Ну ходім поїмо. 

-Знов крізь портал?

-Та ні! - засміялась вона. -Ходім до столової. Там багато всього. До речі ти, мабуть, ще не здогадався та ми зараз в лабораторії прикладної науки в академії Єлітаріум - гордливо зауважила вона наче Яр мав знати що то таке. Подивившись йому у вічі й зрозумівши що він нічого не второпав видохнула. І тут в її золотавій голівці визрів план, а що як він її зненавидіт, тоді він сам не схоче жити в неї. 

-Та звідки ж ти взявся! Не знати про Академію .... !

Та сюди всі хочуть потрапити! Тут навчається майбутня еліта з еліт! Добре проведу тобі коротеньку рекламу закладу та невеличку екскурсію.  Ходім. - посміхнулась вона йому, взяла за руку і повела нескінченними коридорами.

Все навколо було незвичним та дивовижним. Але пустий шлунок не давав роздивитися все навколо як слід. Він намагався прискорити шаг, щоб швидше добратись до їжі, а от Міра здається навпаки мала намір зморити його голодом відстаючи, інколи навіть зупиняючись, щоб розповісти про той чи інший винахід, вченого чи мага та кумедні історії з життя студентів. 

-А йому і кажуть та ти хворий і в нього камінь з душі впав з нирок вийшов і одразу стало так легко- Міра потягла його за руку-ти мене чуєш?

-Мені здається ми тут втрете  проходимо зупинився Яр. В нього голосно забурчало в шлунку. 

-Та це ж ти мене тягнеш де інде-начебто образилась Міра - я думала ти тут все роздивитись хочеш - тепер грала під дурепу вона.  В Яра відпав дар речі.

-Ходім! - зжалилась вона над ним і за хвилину вони вже стояли біля вітрин з їжею. Та що брати Яр не знав, бо страви були дивні. Тож щось схоже на відбивну, хліб, салат та компот. Міра нічого не сказала та взяла собі якісь очі змії.

Вони сіли за стіл і почали їсти. Тобто Міра почала їсти, а от Яр зрозумів що з усього що він взяв можна їсти лише те що схоже на відбивну. Хліб був на смак як пісок з глиною, салат виявився живими істотами що почали розбігатись як тільки він спробував наколоти їх на вилку. В центрі тарілки лежало напевно щось смачне для них, бо вони сповзались назад. Яр вирішив спробувати що то в центрі тарілки та набрав на вилку трішки. На смак це було щось схоже на васабі але, мабуть, в сто разів гостріше. Він схопив склянку з кампотом та зробивши три великих ковтки зрозумів що зараз виблює. Це було якесь желе слизьке і гидотне на смак. Він сплюнув назад в склянку те що залишилось в роті. Їсти хотілось неймовірно тож він відрізав маленький шматок від відбивної та обережно поклав до рота. На його щастя відбивна виявилась смачною. Тож він з'їв всю та ще сходив за добавкою. Доїдаючи останній шматок Міра зауважила

-Не знала що ти полюбляєш яйця вілоцерапсуса. 

-Гей Міро що то за Голем поруч із тобою?

До їхнього столика підійшов хлопець. Яр скоріше відчув, а не зрозумів що його ображають.

-Зараз цей Голем тобі пику начистить! -Піднявся він за столу. 

-Міра, ти завжди була щедрою. Я розумію. Ти завжди мала звичку допомагати... менш обдарованим. Але навіть це має межі.- розвернувшись до Міри і повністю ігноруючи Яра сказав хлопець. - Ти варта більшого Міра! 

- Йди до біса!

-Такий, як ти, явно не належить до цього місця. Єлітаріум створений для тих, хто гідний. - обернув він свою лють на Яра-Хоча, можливо, Міра вирішила взяти тебе як свій благодійний проєкт?

- Та ти хочеш битим бути!- зжав Яр кулаки.

- Та залюбки! - сказав хлопець. -Де і коли навис він над Яром, бо був на пів голови вищій.

- Тут і зараз!

- Тут, у столовій? Не можна магічити, хлопчику. Ти ж не хочеш, щоб тебе виставили звідси назавжди?

- Та я тобі без магії ханьку наб'ю!

-Ти що орк в рукопашну битись? - відступив хлопець на пів кроку назад. Гей Міро? Він що орк? Оркам тут не місце! А начебто людина.

-Я як його? Той! Некромант. Здається.

-Та людина він, людина!- втрутилась Міра в розмову. Схопила Яра за руку та потягла зі столової. 

-То куди слати запрошення на дуель? - наздогнав їх хлопець. Яр мовчав, бо ж був бездомний. 

-До мене - почервоніла Міра і вибігла кинувши Яра та хлопця. 

Яр побіг за Мірою. Біля фонтана вона сиділа опустивши голову. Він підсів поруч.

-Дякую.

-За що?

-За те що я не бездомний. 

- Ти нічого не розумієш!

-То поясни мені. 

-Добре, ходім до мене.