Камінь часу

Там де тече ця річка, кажуть колись у давні часи було древнє навіть по тім міркам капище. Тоді у давно забуті часи річка текла дещо далі, та течія часу змінила її береги і ось вона затопила древню святиню. Вже не знаю якому саме Богу тут вклонялись  та в воді хлопець на вигляд років шістнадцяти знайшов незвичний камінь. Він купався як і всі, можливо трішки далі від інших бо його в спільному компанію не брали. Цьому сприяв його старший зведений брат що був лідерові в тій компанії. Так от він знайшов теплий камінь. Гладковідшліфований теплий камінь. У воді він наче навіть трішки сяяв теплим янтарним світлом. Хлопець підібрав його. Вийшов з води та почав роздивлятись його на сонці. Він був нерівнийм, можна навіть сказати кутастий. І теплий. Камінь ідеально лежав у долоні. Тримати його було приємно. Пороздивлявши його ще хлопець з ім'ям Ярослав залишив його на речах та пішов далі купатися. Худорлявий з ярко вираженими скулами та довгими віями Ярослав пішов у воду. Та не встиг він і пару разів зануритись як стая хлопців підійшла до берега.

-Гей Ярослав! Знаєш чому ти не тонеш? Тому що такі як ти завжди плавають зверху!- це був його зведений старший брат. Мати поховала його батька загинувшего в авгані не змогла довго жити в самотності і вийшла заміж за вдівця з дитиною. Однак їй не судилося довге щастя і вона скоро тяжко захворіла і померла. На руках тепер вже двічі вдівця Середа Анатолія Васильовича залишилось два сина.Хлопчики постійно сварилися та билися.  Ярослав був менший так що йому діставалося на горіхи від старшого брата.  Однак Середа теж не довго сумував і знайшов собі третю дружину красуню Наташу, але холодну та розважливу жінку.

 Що й казати, була бійка.  Ярославу вкотре дісталося.  Синець і розбитий ніс.

Після бійки Ярослав був у стані надзвичайно сильних змішаних почуттів.  Він витер струйку крові долонею, підійшов до речей і взяв їх.  Камінь із гучним дзином упав і трохи покотився.  Вовка взяв його закривавленою рукою.  Потім одягся і пішов додому.  Камінь палав в руці але Ярослав це навіть не відчував.  Вже вдома він в черговий раз отримав виволочку від Наташі за те, що одяг у крові "Горе ти моє цибулеве"  причитала Наташа. "Це ж кров! Її дуже складно відпрати! Ось подивляться на тебе і скажуть що я погана господиня!  ! А люди вони такі! Їм аби язиками ляпати!  "Іди до своєї кімнати"

Опинившись у себе в кімнаті, Ярослав перевдягся в чисте, відніс речі до прання і тільки потім ліг на ліжко.  Ще через пару хвилин він звернув увагу, що і досі стискає камінь.  Камінь був надзвичайно гарячий.  Ярослав не міг його так сильно нагріти просто тримаючи в руці.  Він почав його перекидати з руки в руку прокручуючи і прокручуючи в пам'яті те що трапилося. 

 Увечері батько прийшов з роботи і екзекуція з приводу неохайності продовжилася. 

 -Якщо бєшся то виходь із бійки переможцем!  - Наставляв вітчим.  - Хто переміг? - Ярослав мовчав опустивши голову.  - Підеш навчатись у військове училище!  Може там тебе навчать бути переможцем чи хоча б підкоряться!

 -Три дисципліни спорт, читання та школа!  - вкотре повторював він Наталці дивлячись на Ярослава. 

 -Але я не хочу ...

-Що б я не чув у моєму домі слово не хочу!  Ти робитимеш те, що я сказав!  Поки ти під моїм дахом і живеш за мій рахунок ти робитимеш те, що я сказав!

 За спиною батька стояв Льоша та посміхався.  Він давно зрозумів, що з батьком сперечатися марно. 

 Ярослав ще не зрозумів.  Він стиснув у руці камінь що сьогодні носив цілковитий день як приклеєний.  Його накрили почуттія несправедливості, злості, образи... Чому це відбувається саме з ним?  Як йому захотілося висловити все наболіле.  Як йому захотілося все змінити...

 І тоді це сталося вперше.  Він підняв очі на батька і картинка світу змінилася!  Він опинився у своїй кімнаті.  Один.  Він лежав на ліжку, стискаючи камінь. 

 Не одразу він зрозумів, що сталося.  Він вийшов із кімнати і пройшов на кухню.  Наталка смажила котлети.  Аромат наповнював кухню. 

 -АААА.  Це ти подранок!  До вечері ще далеко.  Іди займайся своїми справами.

 Ярослав вийшов із кухні.  Що відбувається?  Їсти дуже хотілося.  Він вийшов надвір.  Сонце було високо. Був день.  Який день?  Яр дістав телефон із кишені і не повірив своїм очам!  Було пів дня тому!  Тобто на 5 годин час прокрутився у зворотний бік?  Це було неможливо!  Хоча?  Він повернувся до своєї кімнати.

Отже увечері чекає прочуханка?  Наталя все розповість батькові і він вирішить відправити його до військового училища.  Є шанс все виправити!  Потрібно скласти план дій.  У нього є час, щоб підготувати розмову з батьком.  Продумуючи деталі, як поводитися і що казати Ярослав крутив у руці камінь.  Все більше і більше підозрюючи, що без нього тут не обійшлося!

Настав вечір. Ярослав все ще хотів їсти. Нестерпне бажання запхати хоч щось у рота зводило з розуму. А аромат котлет не давав забути про пустий шлунок. Нарешті батько прийшов з роботи та попрямував до улюбленого крісла. Ярослав зайшов до кімнати вибравши тактику "хто перший той і правий". 

-Батько? 

Середа підняв від телефона на нього очі. 

-І хто тебе так?

-Я побився.

-Я бачу. Ти виграв я сподіваюсь. 

-Він був старший. І не сам.

-Ти відстояв честь сім'ї? 

-Я не злякався і зробив все що міг.

-Зрозуміло. - Середа замислився. Можно сказати це була найдовша розмова за останній час. До кімнати зайшла Наташа. 

-О ти тут Яр. Любий- підійшла вона до чоловіка. - він прийшов забруднений! Знов десь бігав весь день. Прийшов брудний та зі слідами крові, а мені прати!

-Прати це твій обов'язок - відрізав чоловік. - А хлопець бійцем росте! - вперше похвалив він Ярослава. 

Ярослав вийшов з кімнати та його раптом хитнуло. Їсти! Він тишком нишком пройшов на кухню. На столі стояла таця з котлетами. Рука сама потяглась до смаколика. І ось соковита котлета в нього в роті.

- Мамааа!

Яр повернувся. В пройомі двері стояв його брат та голосив. В кімнату зайшла Наташа. За нею зайшов Андрій Васильович . Німа сцена. Ярослав з котлетою в роті. Показує на нього Льоша. Наталкине обличчя нічого не виражає. І слова Середи Анатолія Васильовича