Переговори з Дато

Переговори з Дато

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1942 рік, квітень. Виправно-трудовий табір "і"/6.

Уранці в їдальні Петя підгадав момент і ніби ненароком перетнувся із Зубом.

– Скажи Дато, що я йому пропоную сьогодні о першій годині дня зустрітися віч-на-віч у перукарні, – тихенько промовив він, стежачи, щоб поруч нікого не було.

– Добре, – ледь чутно відповів Зуб.

Через деякий час так само ненав’язливо надійшла звістка про згоду пахана на "стрілку".

...

За кілька хвилин до призначеного часу начальник робочої зони зайшов у приміщення санбараку. Всередині нікого не було. Він прослідував до перукарні, згодом визирнув у велике вікно. Розташований навпроти адміністративний будинок мирно грівся в променях обіднього сонця. У бухгалтерії хтось відсмикнув фіранку; це означало, що Приходько повністю контролює те, що відбувається в перукарні.

Невдовзі з коридору долинув звук кроків, затим двері відчинились і на порозі з’явився Дато.

– Вітаю, – поздоровкався він.

– Доброго дня, – відповів Петро, підходячи до столу, котрий стояв у центрі кімнати.

Чоловіки потиснули один одному руки.

– Я хотів обговорити ситуацію, яка склалася в таборі, зокрема те, що ми можемо спільними зусиллями зробити, щоб вибратися зі страшного голоду, – одразу перейшов до справи Петро.

– Ти начальник робочої зони – тобі й карти в руки, – парирував Дато.

– Я з себе відповідальності не знімаю, але мого бажання замало. Щоб урятуватися, потрібно докладати зусиль усім разом, кожному на своєму місці викладатися на повну! Адже ми всі знаходимося в одному тонучому човні! І вмирають з голоду однаково що твої люди, що політичні.

– На що ти натякаєш?! – пахан жорстко втупився очима у співрозмовника.

– Я не натякаю, Дато, я говорю прямо; ти ж мене знаєш, – холоднокровно промовив Петро. – Зараз у мене є план, як досхочу нагодувати всіх в нашому таборі. У цей план повірили і Синіцина, і її чоловік, і багато хто з нашого місцевого керівництва. Та й більшість ув’язнених також. Удалося навіть додатково отримати із Севураллагу в борг трохи продуктів, однак це постачання нам потрібно перекрити зростанням виробничих показників. А твої "орли" саботують роботу!

– Ми не саботуємо, а працюємо рівно стільки, щоб хоч якось виживати! – заперечив пахан. – Адже ж не дурні придумали прислів’я: «Краще менше нас годуй – та від грубки не турбуй». І сходка вирішила слідувати йому. А я лише виконую волю більшості!

– Така тактика була гарною за Попенкова, коли кожен рятувався, як умів! Натомість нинішнє керівництво табору робить усе можливе, щоб повернути ситуацію на краще та, перш за все, нагодувати людей! Відтак я, як ініціатор перетворень та начальник робочої зони, докладу всіх мислимих і немислимих зусиль, аби реалізувати задумане! З вами чи без вас – я це зроблю! Тільки я обіцяю й те, що плодами користуватимуться тільки ті ув’язнені, хто брав активну участь у реалізації плану! "Пропетляти", як раніше, відтепер нікому не вдасться; я цього не дозволю! А тому, визначайтеся, на чиєму ви боці!

– Я передам братві твою позицію, а там – як вирішить сходка! – із розстановкою проговорив Дато, потім вихопив ніж і встромив його в центр столу.

– Коли будете вирішувати, врахуйте, що керівництво табору вже нині готове було застосувати до вас репресії. Поки що мені вдалося умовити адміністрацію не пороти гарячку. Однак якщо ситуація з виконанням плану твоїми людьми не зміниться на краще, – я перший вимагатиму суворого покарання для саботажників! – кажучи ці слова, Петро теж із силою встромив свою фінку в стіл біля ножа, котрий там стирчав.

Моторошна атмосфера, від якої хололо серце, зависла в кімнаті. Кілька секунд обидва візаві мовчали, упершись очима один в одного, а звук, утворений коливанням леза, надавав сцені ще більш зловісного фону. Нарешті настала цілковита тиша. Петро повільно обернувся та з гідністю вийшов із перукарні. Через деякий час його приклад наслідував і Дато.

...

За кілька днів у щоденних зведеннях по табору виявилося суттєве підвищення відсотка виконання плану. На запитання начальника робочої зони про причини цього явища бригадири й обліковці відповідали, що, як не дивно, останнім часом, особливо серед карних злочинців, спостерігається набагато відповідальніше ставлення до трудових обов’язків.