Проблема з кримінальниками

Проблема з кримінальниками

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1942 рік, квітень. Виправно-трудовий табір "і"/6.

Петро сидів біля кабінету помічника начальника табору з режиму. Напередодні вони з Олексієм домовились зустрітися тут о другій годині дня. Проте зараз було вже майже пів на третю, а товариш все не з’являвся.

«Не схоже на Приходька; мабуть, трапилося щось непередбачене», – подумав молодий чоловік.

Він спробував щось роздивитися за вікном, однак нічого не побачив. В цей момент у передбаннику почулася якась метушня, а через пару секунд до коридору залетів збуджений помзрежиму.

– Ця кримінальщина казна-що про себе уявила! – гаркнув він прямо з порога, чимдуж хряпаючи дверима. – Працюють абияк, а кілька чоловік, так взагалі, палець об палець не спроможуться вдарити! Думають, я з ними цяцькатися збираюся! Не на того напали!

– Охолонь, Олексію Іллічу! Переведи дух і розкажи все по порядку, – звернувся Петя до друга, заходячи вслід за ним до кабінету й широко посміхаючись.

Зіткнувшись із обеззброюючою усмішкою, той трохи пом’якшав, а потім уже спокійніше промовив:

– Намагався розібратися з низьким відсотком виконання плану. Виявляється, цей показник особливо тягнуть донизу карні злочинці, які взяли за моду, так би мовити, не перенапружуватися. А "авторитети" – ті взагалі, здебільшого лише відпочивають і розважаються.

Приходько трохи поміркував, мабуть, пригадуючи пов’язані з урками події сьогоднішнього дня, а далі, знову розпалюючись, підсумував:

– Треба ставити їх на місце! Іншого виходу немає! Завтра ж візьму в оборот найзатятіших!

Петя вислухав цю тираду, трохи почекав, згодом налив собі кухоль води та залпом випив.

– Стривай, не гарячкуй, давай подумаємо, – сказав він розважливо. – Ну, припустімо, візьмеш ти чоловік п’ять і почнеш їх пресувати. А що ти їм пред’явиш? Невиконання плану? Так майже ніхто його не виконує.

– Але ж основна маса виконує відсотків на 70-80, а деякі кримінальники – лише на 30-40.

– А ти ці цифри підраховував?

– Так кажуть нарядники та бригадири, – зізнався Олексій, поступово починаючи розуміти, що у Петіних словах є логіка.

– На лісоповалі, як ти знаєш, працюють усі спільно, й відсоток виконання плану один на групу людей, – розмірковував далі Петро. – Очевидно, хтось і волинить, втім притягнути його до відповідальності непросто. Крім того, голод: а може людина знесиліла через недоїдання та виснажливу працю!?

– Так, напевно, ти маєш рацію, – замислився Приходько.

– Навіть якщо правильно вичислиш штрафників, що ти з ними зробиш? – продовжував начальник робочої зони. – Посадиш до карцера? Ламатимеш? Не думаю, що це дасть якийсь позитивний ефект. Швидше навпаки: у відповідь усі урки розлютяться та взагалі влаштують тихий, а можливо, і явний саботаж. Адже що-що, а діяти єдиним фронтом під керівництвом пахана вони вміють.

– Що ж робити? – розгубився Олексій. – Я впевнений, що кримінальників, кров із носа, потрібно змусити нормально працювати. Інакше вийде, що ми їх не контролюємо, а це може спровокувати непокору решти.

Петро на деякий час замислився. Перебираючи в голові можливі варіанти вирішення проблеми, він розумів, що всі вони пов’язані з переговорами та ризиком: одними умовляннями урок навряд чи вдасться спонукати на добрі справи, і отже, доведеться застосовувати певний тиск; а це – зброя обопільна. На виході цілком імовірний негативний результат, а при несприятливому перебігу процес і взагалі може вийти з-під контролю, створюючи навіть загрозу для життя.

– Твій метод грубого батога я залишив би на крайній випадок. Так би мовити, останній довід королів, – нарешті відповів Петя на запитання друга. – А спочатку все-таки хочу спробувати відверто, але жорстко поговорити з Дато, описати йому ситуацію з нашої точки зору, а також озвучити наші вимоги.

– А що, мені подобається такий підхід, – погодився Приходько, – викличемо пахана на допит і трохи на нього надавимо. А не вийде – реалізуємо мою пропозицію.

– Ні, викликаючи на допит, ми ніби одразу ставимо Дато у принизливе становище. В такому разі він однозначно не піде ні на які поступки. Тут треба розмовляти з ним на рівних і пропонувати взаємоприйнятний компроміс.

– Що означає "на рівних"? – спантеличено уточнив Олексій.

– Розмова "один на один" – начальник робочої зони та ватажок карних злочинців. Обидва ув’язнені, обидва мають владу й обидва хочуть знайти підходящий спосіб вижити для себе і своїх підлеглих.

– Але ж це небезпечно.

– Так, небезпечно, – підтвердив Петро, – поза тим ти ж знаєш, що я, з легкої руки Кідмана, більше тижня жив із розмальованими, знайомий з Дато, і мене, щонайменше, кримінальники не сприймають, як чужака. А кращого, ніж рівноправні переговори, способу домовитися з урками я не бачу.

– Все це має сенс, якщо тобі вдасться намацати спільні точки дотику. А раптом пахан вирішить, що його ламають, та почне безчинствувати!?

– На цей випадок і є помічник начальника табору з режиму та його служба, – засміявся Петя.

– Це так, але по-перше, мені потрібно мати можливість контролювати процес, а по-друге, щоб зреагувати на непередбачену ситуацію, потрібен час.

– Якщо почнеться поножовщина, – вибір у мене невеликий: триматимуся до приходу охорони; сили, слава Богу, ще є, – невесело посміхнувся начальник робочої зони. – Ну а щодо контролю – тобі й карти в руки: обери відповідний час і місце зустрічі.

– Гаразд, подумаю, – погодився Приходько. – А для самозахисту забезпечу тебе чудовою фінкою з моєї особистої колекції.