Зміни у бригаді столярів

Зміни у бригаді столярів

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1942 рік, березень. Виправно-трудовий табір "і"/6.

Через деякий час після призначення Петра на посаду начальника робочої зони комісія з перевірки та вдосконалення роботи об’єктів табору з самого ранку попрямувала до його рідної бригади столярів.

– Вітаю! – розпочав своє звернення до колективу Олексій Приходько. – Ви, напевно, знаєте, що у зв’язку зі змінами в нашому таборі створено комісію, завданням якої є перевірка стану справ і раціоналізація виробничих процесів. Зазвичай ми починаємо з обходу, розпитувань та оцінки ефективності праці. Втім оскільки новопризначений начальник робочої зони сам донедавна був членом вашої бригади, потреба в цьому відпадає. Тому я одразу надам слово Петру Даниловичу.

– Колеги! – звернувся Петро до людей, котрі його уважно слухали. – Ми з вами не раз обговорювали, як можна покращити нашу роботу, але за текучкою до цього не доходили руки. Тепер з’являється можливість втілити наші задуми в життя. Прошу протягом двох днів продумати пристрої для обробки заготовок блоками, а потім обговоримо їх разом. Відповідальним, а заодно і бригадиром, із сьогоднішнього дня призначаю Сохіна Валерія Антоновича.

Усі присутні мовчали, вони чули про "реформи", які проводяться в таборі, а тому такий поворот подій не став для них несподіванкою.

– Як і на інших виробничих ділянках, – продовжив начальник робочої зони, – оголошую про денний додатковий пайок кожному, хто внесе слушну рацпропозицію. І ще одне, – Петро трохи забарився, намагаючись правильно сформулювати питання, – чи доводилося комусь із вас працювати з електрифікованими інструментами?

– Я колись працював із циркулярною пилкою, – знехотя повідомив засмучений несприятливими для себе новинами Усман.

– І що можете сказати про роботу на такій установці?

– Що тут говорити? Зручно та швидко, сил витрачається зовсім мало.

– А ще з якимись електричними агрегатами стикалися? – поцікавився Петро.

– Допомагав колегам на стругальному верстаті, однак самостійно не працював.

– І як?

– В принципі, нічого складного, між тим стругає теж набагато швидше, ніж вручну, – пригадав Усман свій досвід роботи в столярному цеху на фабриці. – Звичайно, наводити красу все одно доводиться фуганком, проте всю чорнову роботу цей станок виконує чудово.

– Я теж бачив, як ефективно можна виконувати рутинні операції на електричних верстатах у столярному цеху в Тавді, – підтримав позицію Усмана Петро, – але сам на них також не працював.

– Наші умільці замовляли на заводах запчастини й доточували до циркулярки свердлильний пристрій, а до стругального станка – циркулярну пилку, – Туйгунов розумів, що після його наїздів на Петра він перебуває в хисткому становищі, а тому всіляко намагався показати свою корисність.

– А чи зможемо ми освоїти роботу на таких машинах? – запитав Петя.

– Думаю, що зможемо.

– Ну що ж, я ставитиму перед начальницею табору питання про постачання нам хоча б якогось електричного верстата, а у разі позитивного рішення Ви, Усмане Хабіровичу, займіться, будь ласка, його освоєнням та навчанням інших столярів роботі на цій установці.

– Добре, – з радістю погодився башкир.

Те, що в нього є перспектива, як у спеціаліста по роботі з використанням електроінструментів, було гарною новиною. В таборі Туйгунов мав пристойний заробіток, і колишньому бригадирові не хотілося його втрачати. Тим більше, що робота була, як то кажуть, "необтяжлива, але грошова", а відтак літній чоловік до неї звик.