Фахівці

Фахівці

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1942 рік, березень. Виправно-трудовий табір "і"/6.

Серед п’яти наступних відвідувачів, котрі прийшли на аудієнцію до Петра й Олексія, більше не виявилося настільки ж ерудованих і учених особистостей, як Кутерньов. Проте всі вони були людьми, які тією чи іншою мірою знали сільське господарство. Обидва агрономи, що зайшли відразу після Євгена Ізраїлевича, затято запевняли керівників у необхідності та доцільності вирощування сільськогосподарських культур. Щоправда, перший із них, українець Сидір Куйбіда, наполягав на вирощуванні пшениці з широким використанням гною як добрива. А білорус Олександр Кравченя був переконаним прихильником картоплі, яка, на його думку, може давати чудові врожаї за мінімальних витрат.

– Якщо вирощувати щось у лісі – то тільки картоплю, – прямо з порога запевнив наступний претендент до групи з облаштування сільськогосподарської ділянки – сибірський лісник Микола Матюшкін. – Біля мого тайгового будиночка галявинка є, десь метрів двадцять завдовжки та стільки ж і завширшки. Так ми з жінкою, як потеплішає, – вважай, усю її бульбою й засадимо. Я роблю сапкою борозну – дружина в неї картоплини кидає. Загребли земелькою – і готово!

– Що значить "готово"? – уточнив Петро.

– Та те й означає, що чекаємо місяця три, а ближче до осені можна йти бараболю вибирати.

– А як же прополки, підгортання? – засумнівався начальник робочої зони, пригадуючи технологію, яка застосовувалася в нього на Батьківщині.

– Не знаю – не пробував, – чесно зізнався Микола. – Одне, що ми робимо, якщо доходять руки, – то серед літа скошуємо бадилля. Сільські кажуть, що тоді врожай кращий. Може воно й так, та нам для сім’ї у будь-якому випадку вистачає.

– І скільки ж картоплі виходить із Вашої галявинки? – приєднався до розмови Приходько.

– Та по-різному. Бувало двадцять кулів, а бувало й більше ста, – звично повідомив сибіряк, чим викликав у Петі тимчасовий ступор, оскільки за мірками південної України 20 мішків картоплі з чотирьох соток вважалося рекордним показником, а Матюшкін охарактеризував такий урожай як нижню межу можливого.

При цьому в розмові утворилася пауза, по якій Приходько здогадався, що Петро тимчасово "випав" із діалогу; а тому Олексій поспішив задати перше-ліпше питання, котре спало на думку:

– А скільки відер у кулі?

– Відер сім буде, – відповів Микола, чим остаточно збив з пантелику начальника робочої зони. Як виявилося, сибірський куль був, як мінімум, у півтора рази об’ємнішим за український мішок, а це ще більше розвінчувало звичні Петіні уявлення про врожайність картоплі.

– Ну, гаразд, а що Ви можете ще запропонувати для забезпечення табору продуктами? – вирішив змінити напрямок розмови Петро, відкладаючи на потім арифметичні операції з кулями, мішками, відрами й сотками картоплі.

– Та ясна річ, що – полювання і риболовлю, – сказав, посміхаючись, Матюшкін. При цьому очі його засвітилися, бо він уявив себе з рушницею в човні на рідній Ангарі.

Найбільше на світі Микола любив осіннє полювання на водоплавного птаха. Сибіряк знав неподалік свого лісового житла кілька прекрасних місць на островах. Качки й гуси там зупинялися під час перельоту. Зі своїм старшим сином Володею та вірним псом Барсом лісник добував до 50 голів за день.

Він пригадав, яким щедрим був останній сезон перед тим, як його забрали. Хазяйка – дружина Любаша – закоптила величезну кількість гусей, яких сім’ї, що лишилася без батька, мало б вистачити на пару років. А тепер Володька повинен підрости, і вже сам зможе добувати звіра та птицю.

– То як же все-таки організувати полювання без рушниць? – звідкись іздалеку долинув до Миколи, котрий віддався спогадам, голос начальника робочої зони.

– Можна й без рушниць, – схаменувся Матюшкін, усвідомлюючи, що пропустив повз вуха уривок розмови. – Силки, капкани, ловчі сіті та ями ніхто не скасовував. Знову ж таки є звір, який живе в норах і дуплах; там свої прийоми. А дещо можна добути із собаками.

– Ну добре, а чим би Ви запропонували зайнятися насамперед? – поцікавився Петро.

– Силками, – не роздумуючи, випалив мисливець, – змайструвати їх простіше простого, сліди на снігу видно, а решта – справа техніки.

– Якщо ми Вам доручимо сколотити бригаду мисливців та рибалок, чи зможете організувати промисел? – запропонував Петро. – Тільки люди мають бути надійними, щоб не підставили ні Вас, ні нас.

– А чого ж не зможу? Кілька хлопців – мисливців – я знаю, а коли пошукати, то знайдуться ще, – Микола на кілька секунд замовк, прикидаючи можливості для такої діяльності. – І звір у лісі є: не раз помічав і сліди, і лігва, й нори. Чув, що в річці риба теж водиться. Ось тільки голими руками цю живність не візьмеш: потрібні мисливські інструменти, рибальські снасті.

– Давайте вчинимо так. Даю Вам пару днів на підбір команди та формування своїх пропозицій щодо організації промислу. Від основної роботи Ви й залучені вами люди звільняєтесь. Плюс посилений пайок. Але за тиждень чекаю на першу здобич. Саме те, наскільки ефективною буде ваша бригада, вирішить її долю, – Петро підвівся зі стільця, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.