Клич

Клич

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1942 рік, березень. Виправно-трудовий табір "і"/6.

– Петю, коли тобі на думку спала ця свіжа ідея – зайнятися городництвом? – спитав Олексій Приходько, підходячи до друга після планерки і подаючи руку.

– Ти не повіриш – уві сні. Мені наснилася моя бабуся, що зрізає верхівки картоплин під час чищення, та батько, який навчає мене їх садити. Коли я прокинувся – залишалося тільки узагальнити побачене у сновидіннях.

– Ну й ну! І часто в тебе бувають такі осяяння?

– Досить рідко. В основному, якщо багато та вперто думаю над чимось. Під час навчання у школі й інституті доводилося отримувати уві сні підказки щодо вирішення задач, пошуку відповідей на проблемні питання. А ще на ранок перед екзаменом мішанина в голові у мене зазвичай перетворювалася на чітку логічну картинку.

– І що ж твоя чітка логічна картинка пропонує нам робити далі? – пожартував Олексій.

– Поки тільки те, що я озвучив на планерці, – просто відповів Петро, – як ти бачив, для початку цього виявилося цілком достатньо. А далі треба думати, прикидати варіанти, пробувати: дорогу здолає той, хто йде. Давай насамперед обговоримо склад групи і хто чим займатиметься.

– Ходімо до мого кабінету, там нам буде спокійніше; та й місця вистачить, навіть якщо ще когось запросити, – запропонував Приходько.

– Пішли.

Олексій Ілліч відчинив двері своєї кімнати і пропустив Петю вперед, а сам зайшов слідом. Обидва посідали за стіл: Приходько на власне місце, а Петро навпроти.

– Я думаю, кістяк групи визначився сам собою. Це люди, котрі виступили під час планерки на твою підтримку, – запропонував помічник начальника табору з режиму.

– Згоден, краще мати в команді тих, хто схвалює ідею; тим більше, що від них усіх може бути чимала користь і в організації процесу, – підхопив думку друга Петро. – Втім це здебільшого, так би мовити, стратеги. А як бути з тактикою, із практичною реалізацією перетворення вирубки на поле, з агрономією? Я, наприклад, лише теоретично, у загальних рисах, уявляю собі цю справу.

– Вважаю, що треба шукати фахівців, людей, які вміють це робити.

– Давай кинемо клич серед ув’язнених, та хоч і на ранковій повірці; до неї ще 10 хвилин!

– А кого ми шукатимемо? Агрономів? Лісників?

– І їх також, але з місцевостей, подібних до нашої, – лісистих, із коротким літом, – Петро на якусь мить замислився. – Однак, мені здається, що головна проблема в іншому. Адже агрономи й лісники мають справу з готовими полями та лісами, а нам потрібно створити поле з вирубки. Аби правильно це зробити, необхідні специфічні, незвичайні навички, які залишилися від наших далеких предків.

– Мабуть, у цьому є раціональне зерно, – підтримав Олексій. – А як ти викладеш свої думки на повірці?

– Та так, як і тобі. Поясню народові нашу ідею, змалюю проблеми. Контингент у нас здебільшого свідомий; зрозуміють, що до чого. А далі виберемо найкращі варіанти.

– Ну що ж, дій! Гайда на повірку!

...

– Зальцман!.. Захаров!.. Зорко!.. Зурабов!.. Ібатуллін!.. – заступник Олексія Приходько голосно вигукував прізвища ув’язнених, на що ті відповідали короткими відгуками й номерами статей, за якими засуджені. Іноді відповіді не було, і тоді починалося з’ясування причин відсутності.

Петро разом із Олексієм стояли поряд, чекаючи на закінчення переклички. Коли з цією формальністю було покінчено, помічник начальника табору з режиму на правах керівника процедури надав слово Петі.

– Товариші! – голосно прокричав той. – Для гарантованого забезпечення людей продовольством начальниця табору, старший лейтенант держбезпеки Синіцина доручила мені сформувати групу, основним завданням якої буде створення біля табору сільськогосподарської ділянки для вирощування зернових та овочевих культур. Оскільки таку ділянку в наших умовах можливо створити тільки у лісі або на вирубці, нам потрібні люди, котрі вміють або принаймні знають, як це правильно робити. Крім того, необхідні також агрономи, або селяни, що займалися рослинництвом у лісових зонах, подібних до наших. Учасники групи будуть забезпечені посиленим пайком на весь час роботи.

Петро замовк, надаючи слухачам можливість осмислити інформацію й ухвалити рішення.

– Хто може допомогти в облаштуванні поля в лісі, а також у вирощуванні сільськогосподарських культур, прошу вийти зі строю! – продовжив він.

Один за одним уперед висунулися восьмеро людей. Вони з надією дивились на начальника робочої зони, розуміючи, що це їхній шанс: посилений пайок і фізично неважка організаторська робота вартували того, щоб спробувати.

– Підійдіть до мене, я запишу ваші прізвища, спеціальності та що ви можете запропонувати, – попросив Петро, дістав записник з олівцем і приготувався писати.

Серед тих, хто проявив ініціативу, опинилися два агрономи, один науковий співробітник, один лісник та чотири селянина. Коли основні відомості про них було зафіксовано, Петя відпустив людей на свої місця, а потім із розстановкою, щоб усі чули, сказав:

– Тих, хто записався, звільняю від роботи протягом двох годин відразу після обіду. Вам слід підійти до кабінету помічника начальника табору з режиму рівно о 13:00. До цього часу визначтесь, будь ласка, зі своїми міркуваннями щодо організації рільничої ділянки в лісі.