Плани на Людин день народження

Плани на Людин день народження

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1936 рік, жовтень. Томаківка.

Вранці Петя йшов до школи на всіх парах. Він устиг забігти в клас за кілька хвилин до дзвінка. Більшість учнів уже сиділи за партами, розкладаючи навчальні речі.

– Вітаю! – поздоровкався хлопець із Юрою, своїм сусідом по парті.

– Привіт! – відповів той, потискаючи руку друга. – Математику зробив?

– Так.

– Яка відповідь у тебе вийшла в 54-ій задачі?

– Сто двадцять шість, – повідомив Петя.

– Хух! – видихнув Юра. – Слава Богу, значить, правильно вирішив, – задоволено констатував він.

Петя дістав зі свого затасканого портфеля зошит і підручник.

– Ідеш після уроків до Катьощиного? – раптом ні з того, ні з сього запитав Юра.

– З якого дива?

– Так у твоєї ж симпатії Люди день народження. Будуть посиденьки, пісні-танці, начебто навіть із гармошкою.

– А ти звідки знаєш?

– Що знаю? Про те, що ти до Люди не рівно дишеш? Так це й козі зрозуміло. Ти як Люду бачиш – увесь преображаєшся та витріщаєшся тільки на неї, ніби у світі більше нікого нема.

– Гаразд, замнемо для ясності, – пирхнув Петя, тим часом трохи почервонівши, – адже ти теж не просто так нагострив лижі в Катьощине?.. Однак я не про те. Звідки тобі відомо про день народження?

– Оленка сказала. Вони з дівчатами збираються йти, щоправда, ближче до вечора, коли прибуде гармоніст.

– Ну що ж, можна було б і піти, – погодився Петро, – але ж потрібен подарунок.

– Подарунки – не проблема! Візьмемо букет квітів; благо, айстри з хризантемами в садах іще є. Мене більше турбують катьощинські хлопці.

– А що хлопці?

– Вони й у нас на танцях поводяться як власники: до дівчат зі свого села наших хлопців, уважай, не підпускають; а вже на своїй території – так і поготів будуть дотримуватися "чистоти рядів". Якщо ми нахабно прийдемо до Люди з квітами, вони можуть стати в позу.

– Нічого, – хитро посміхнувся Петя, – спробуємо у даному випадку застосувати тактику Наполеона, котрий вважав, що головне – вплутатися в бій, а далі варто просто діяти за обставинами.

– Для більшої солідності можемо піти кагалом, взявши із собою ще й Федю з Антоном, – запропонував Юрій.

– Хороша ідея. Втім, щоб виглядати ефектно, одного букета мало. Потрібне щось суттєвіше.

– Давай дещо прикупимо, – запропонував Юрко.

– Надто банально, – почав уголос розмірковувати Петро. – Тут би придумати якийсь хитрий хід, який покращить святкування, створить сприятливу атмосферу і для нас, і для всіх присутніх. Щоб було схоже на клубні танцюльки, тільки демократичніші та розкутіші.

– Що ж нам, перенести до Катьощиного наш Томаківський клуб? – пожартував товариш.

– Ну, клуб ми не перенесемо, а ось якесь обладнання випросити – це можна спробувати. Наприклад, патефон!

– Слухай, точно! Ідея – супер! – зрадів Юра. – А як прохача можемо послати Антоху: він у нас активіст щодо художньої самодіяльності, і я думаю, завклуб йому не зможе відмовити.

– Правильно! Молодець, Юрасю! – похвалив друга Петя. – І якщо все вигорить, то можемо піти дещо раніше та взяти з собою томаківських дівчат. Таким чином, гуляння не буде прив’язане до гармоніста, відтак часу для веселощів стане більше.

Продзвенів дзвоник. Зайшов учитель і розпочався урок хімії. Між тим помисли друзів були далеко від шкільного предмета. Вони продовжували прокручувати в думці майбутнє святкування дня народження Люди.