Боротьба з цингою та вошами

Боротьба з цингою та вошами

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1942 рік, березень. Виправно-трудовий табір "і"/6.

– Лейбо, треба рятувати людей від цинги, – ледь зайшовши до новопризначеного керівника санчастини, різко заявив Петро. – Щойно був у їдальні, де спостерігав страшне видовище: деяким бідолахам, і без того ледве живим, просто нема чим жувати їжу. Зуби в людей випадають такими темпами, що незабаром половина табору просто не зможе нормально споживати їжу. Навіть за її наявності. У мене теж два зуби почали хитатися. Порадь, що робити. Ти ж знаєш усе про медицину.

– Ну, авітаміноз не зовсім мій профіль, – повідомив головний лікар табору, – втім деяку інформацію про це в літературі я зустрічав. Наскільки пам’ятаю, цингу викликає нестача вітаміну С, який є у свіжих рослинах – фруктах, овочах, зелені.

– Чому ж ув’язнені хворіють на цингу? Все-таки в раціоні є якісь овочі – картопля, буряк, бруква. Тому що цих овочів недостатньо?

– І через це теж. Проте головна причина – це теплова обробка їжі. Вітамін С руйнується при високій температурі, а отже, у варених супах та кашах його немає.

– Що ж робити? – розгублено подивився на друга Петя.

– Я бачу два шляхи: по-перше, видавати людям частину овочів у сирому вигляді, а по-друге, використовувати хвою.

– Хвою?

– Так, хвою, – посміхнувся Лейба. – В якійсь художній літературі я читав про те, як мандрівники рятувалися від цинги, споживаючи хвою. І це цілком узгоджується зі сьогоднішніми знаннями про вітамін С. Адже, за великим рахунком, хвоя – це також рослинна зелень.

– Зелень-то вона зелень, але надто гірка! – скривився хлопець. – Я одного разу спробував розжувати голочку, так потім хвилин п’ять плювався.

– Ну, якщо ти не готовий трохи помучитися заради своїх зубів і здоров’я – це твій вибір. Однак я тобі радив би почати жувати свіжу соснову або ялинову хвою відразу, як тільки вийдеш від мене. Так у тебе буде шанс врятувати твої хиткі зуби. А якщо затягнеш час, то, швидше за все, ти їх втратиш.

– Гаразд, ти й мертвого вмовиш, – засміявся Петро. – Послухаю тебе. А як бути з рештою ув’язнених?

– Потрібно пробувати різні варіанти: готувати настій із хвої та змушувати людей його пити, додавати в їжу, зрештою вести роз’яснювальну роботу, – прикинув Лейба.

– А як готувати цей твій настій? – поцікавився Петя.

– На жаль, точно цього я не знаю, не займався. Прийдеться експериментувати. Можна ще пошукати у вхідній кореспонденції. Місяця два тому в якомусь циркулярі, оголошеному Попенковим, промайнула інформація про боротьбу з цингою. Можливо, у додатках до цього документа є і певні практичні інструкції, як це робити. Або можна спробувати зателефонувати до медичних відділів Севураллагу.

– Добре. Задачі поставлено, цілі визначено, товаришу начальник, – пожартував Петро, – піду, не відходячи від каси, виконувати Ваші цінні вказівки.

Він повернувся, щоб піти, між тим Лейба його зупинив:

– Стривай, Петре. У мене є ще думки.

Начальник робочої зони затримався та знову підійшов до головного лікаря табору:

– Ну, давай, викладай, що ти ще вигадав!

– Потрібно оголосити війну вошам. Адже вони висмоктують із людей і так дефіцитні поживні речовини, заважають нормально відпочивати. А тих епізодичних заходів, які у нас проводяться, явно недостатньо.

– Що ж ти пропонуєш?

– Насамперед – підготуватися до боротьби та проводити її системно. Змайструвати пересувний пристрій для обробки нар, стін і підлоги бараків парою. Підготувати трохи оцтової есенції для попередньої обробки шкіри. Гадаю, пів літра на барак вистачить. Заготовити дьогтьове мило для лазні. По максимуму постригти й поголити людей, щоб вошам не було де жити. Потім вибираємо санітарний день та повністю обробляємо за цей день один барак. Поки люди на роботі – виносимо постільні речі й матраци на мороз, обробляємо нари, стіни і підлогу парою. В’язнів, котрі повернулися з роботи, роздягаємо, одяг також обробляємо парою або низькою температурою, а волосяний покрив – розведеною оцтовою есенцією. Після невеликої витримки всі миються з милом, одягаються в дезінсектований одяг та вселяються у чистий барак. Наступного дня працюємо з наступним бараком і так далі.

– А що таке дезінсектований одяг? – спитав Петя.

– Дезінсекція – це обробка, спрямована на знищення комах. Відповідно, дезінсектований одяг – одяг, оброблений проти комах.

– Так, зрозуміло, – взявся розмірковувати Петро, – ідея хороша. Але чи не зробимо ми людям ведмежу послугу, позбавивши їх волосся в холодну пору року?

– Без волосся справді холодніше, втім зараз уже весна, і 30-40-градусних морозів, швидше за все, вже не буде. З іншого боку, якщо дотягнути до тепла, то вбити вошей морозом не вийде. А це дуже ускладнить процедуру. В крайньому випадку, раптом все-таки буде дуже холодно, можна скоротити робочий день із подальшим відпрацюванням у теплий період.

– Згоден, – махнув рукою Петро, підводячи рису дискусії, – я займуся матеріальною частиною, а ти, як колишній перукар, продумай, яким чином у стислі терміни поголити та постригти купу людей.

– Добре, – кивнув Лейба, а потім, взявши хлопця за рукав, довірливо додав: – І ще одне – приблизно через три тижні або місяць, коли потеплішає, піде в ріст черемша. Це така рослина, набагато краще, ніж хвоя, джерело вітаміну С; а водночас ще й доволі смачне. Потрібно не проґавити моменту, послати знаючих людей на розвідку, а потім забезпечити всіх черемшею.

– Зробимо, – запевнив начальник робочої зони, попрощався та вийшов із медпункту.

...

Вже наступного ранку під час повірки перед ув’язненими виступив Лейба. Він розповів про майбутні заходи щодо боротьби з цингою й вошами. І того ж дня то тут, то там можна було зустріти ув’язнених, котрі, подібно до корів, жували хвою. Було організовано приготування хвойного настою, який видавали в їдальні у необмеженій кількості. Ув’язнені жартома прозвали цей гіркий напій аперитивом. Незважаючи на його нудотний смак, вони давилися ним, але пили.