Шаховий турнір

Шаховий турнір

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1935 рік, травень. Томаківка.

Вивчення Петром теорії та практики шахів дало свої плоди: він вигравав переважну більшість партій, причому як у однолітків, так і у старших учнів, не кажучи вже про малечу.

У зв’язку із захопленням дітей в школі було організовано шаховий гурток, де всі бажаючі могли навчитися азам цієї інтелектуальної гри, поспостерігати за поєдинками, а також, при бажанні, випробувати свої власні сили. Керівникові гуртка, вчителю математики Валентину Михайловичу вдалося досить успішно та у короткі терміни провести з вихованцями шаховий лікнеп. При цьому він також брав активну участь і в ігрових дуелях. Спочатку, розігруючи партії проти учнів, наставник давав їм фору: грав без двох тур. Незважаючи на це, умілий шахіст майже завжди виходив переможцем.

Однак згодом хлопці й дівчата стали наздоганяти свого вчителя. Поступово фора перетворилася на туру та коня, згодом тільки на туру. Через два місяця активної роботи гуртка Валентин Михайлович, граючи з форою в туру проти Петі, лише ціною неймовірних зусиль зміг звести партію внічию. Після цього випадку він грав із Петром лише на рівних, між тим вигравав далеко не завжди.

Десь через пів року керівник шахового гуртка вирішив, що з метою посилення інтересу до гри час організовувати офіційний турнір за участю не лише учнів, але й дорослих любителів цього інтелектуального заняття. Гуртківці радісно підхопили ідею. Вирішили провести змагання на природі, в центральному парку відпочинку. Валентин Михайлович розвинув бурхливу діяльність, агітуючи керівників державних, радянських, кооперативних та інших місцевих організацій за участь у заході. Маючи талант переконання, він майстерно підводив то ідеологічну, то практичну, то моральну основу під доцільність задуманого дійства.

– Ви уявляєте, – пристрасно говорив подвижник у кабінеті першого секретаря Томаківського райкому партії, – який чудовий приклад спільної діяльності Комуністичної партії, Рад, державних установ та колгоспів ми можемо подати цим турніром! І все заради інтелектуального розвитку нашої молоді, заради залучення дітей до колективізму. Ще одним результатом стане об’єднання в єдиному благородному пориві всіх поколінь та верств радянських людей, починаючи від робітників і колгоспників та закінчуючи інтелігенцією й учнями! – тут він робив виразну паузу, аби дати можливість співрозмовникові перейнятися глибиною задуму. – Я вважаю, що, звичайно ж, натхненником турніру має виступити райком партії, – підтримати та зорієнтувати, так би мовити, в потрібному напрямку порив мас. А для цього тільки й потрібно, – змовницьки-раболіпно заглядав у вічі партфункціонеру Валентин Михайлович, – навіть не розпорядитися, а лише рекомендувати селищним організаціям взяти участь у заході.

Додатково озброєний рекомендаціями райкому партії, вчитель ішов у відділення Держбанку, де наголошував на чудовій можливості турніру як майданчика для масової агітації за придбання білетів Державної позики.

Колгоспним керівникам пропонувалося виринути з пилу та гною, щоб відчути себе цивілізованими освіченими людьми, якими, на тверде переконання Валентина Михайловича, вони і є.

Коопторг, окрім прямої участі співробітників, як відомих шахістів, міг, за словами керівника гуртка, розраховувати на солідний прибуток від організації торгівлі в буфеті.

А дідусів на лавочках у парку вдалося розпалити, засумнівавшись в тому, що вони зможуть протистояти школярам-гуртківцям.

Таким чином, заінтриговані нестандартністю підходу й додатковими бонусами, до процесу підготовки включилися організації та шанувальники шахів з усієї Томаківки. І захід удався на славу.

У призначений день погода сприяла організаторам турніру. Ясний теплий недільний ранок заохочував людей до проведення часу на природі. Із довколишніх закладів було доставлено столи та стільці. Шахові дошки принесли самі учасники. Тут же працював буфет, грав місцевий духовий оркестр.

Зібралося більше трьох сотень людей, приблизно п’ята частина з яких була налаштована взяти участь у змаганнях. Охочі випробувати свої сили в грі записувалися у головного судді – Валентина Михайловича. Серед них знаходився й Данило, як один із учасників – представників райвиконкому. Інші присутні були організаторами, вболівальниками або просто зіваками. Останні в очікуванні дійства тинялися поміж купками стурбованого народу; деякі з них заздалегідь підготувалися до заходу та були злегка "підшофе".

Поруч із гуртківцями ошивався і "найкращий друг хлопчаків", жебрак Йося. Він по черзі прибивався то до однієї, то до іншої групки учнів. При цьому спочатку певний час стояв мовчки, спостерігаючи за тим, що відбувається, а потім, у найменш підходящий момент, раптом голосно вигукував гасла на кшталт «Шахи – гра майбутнього!», або «Вдаримо шахами по ворогах робітничого класу!»

Хлопці та дівчата звично реагували на витівки Йосі бурхливим заливним сміхом. До них із задоволенням приєднувалася більшість присутніх. І лише відповідальних працівників ексцентрична манера поведінки злидаря ставила в глухий кут: вони не знали, як поводитись у такій ситуації, а тому знічувалися, квапливо відвертаючись та вдаючи, що зайняті організаційними турботами.

Почалося дійство з «Інтернаціоналу» й полум’яної промови першого секретаря райкому партії. Затим естафету підхопили керівники селищних організацій, які на всі лади вихваляли прекрасну ініціативу і свою участь у ній. Через пів години офіційна частина закінчилася, начальство відкланялося, та можна було приступати власне до турніру.

– Оскільки майже половину учасників складають члени шкільного шахового гуртка, пропоную розмістити їх зліва від мене, – оголосив свою пропозицію Валентин Михайлович, указуючи рукою на передбачувану зону розташування своїх вихованців, – а решта могли б зайняти місця праворуч: це одразу внесе інтригу в змагання, оскільки зведе у протистояннях невідомих один одному суперників... Інші пропозиції є?