Розмова з Олексієм Приходьком

Розмова з Олексієм Приходьком

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1942 рік, березень. Виправно-трудовий табір "і"/6.

Петро був задоволений собою. Як би там не було, але йому вдалося залучити в якості союзника головного бухгалтера. А дані про товарообіг та виробничі показники, які Климов обіцяв надати надвечір, можуть стати дуже важливою складовою для повноцінного аналізу динаміки ситуації у таборі.

Проте це лише один бік медалі. Будь-що потрібно бачити ще й інший бік – інформацію про людей, котрі споживають і виробляють товари, забезпечуючи, власне, таким чином, ці виробничі показники.

«Можливо, якісь відомості вдасться роздобути у Олексія, соратника по комісії?» – прикинув Петро ще один із варіантів.

Сказано – зроблено! І молодик, не відкладаючи в довгу шухляду, хрустким сніжком попрямував до пропускного пункту, де у такий час зазвичай знаходився Приходько.

За минулий тиждень два керівники однієї комісії потоваришували й перейшли в побутовому спілкуванні на "ти". Якось самі по собі розподілилися їхні сфери впливу. Олексій Ілліч для себе однозначно визначив, що не може тягатися з Петром у здатності знаходити нестандартні рішення. Він гідно оцінював цю якість друга, а свою роль вбачав у критичній, реалістичній оцінці та неупередженому аналізі його революційних ідей, що давало змогу дані ідеї "обкатати" і намітити ефективні шляхи їх упровадження в закостенілу табірну систему.

У свою чергу, Петро був удячний помічникові начальника табору з режиму за допомогу та підтримку, без якої йому навряд чи вдалося б стільки зробити. Крім того, Приходько був незамінним у моменти, коли Петра "заносило" й він починав будувати "повітряні замки", відриваючись від дійсності. Пара конкретних практичних зауважень Олексія, іноді приправлених вишуканим сарказмом, швидко повертала Петра з небес на грішну землю, направляючи спільну роботу в конструктивне русло.

– Бог на поміч! – посміхаючись, сказав Петя, коли застав друга за чисткою зброї.

– О! Які люди! Ти що ж, вирішив перевиконати план по раптових перевірках? – злегка підначив Петра Олексій.

– Оце вже ні – норма! На сьогоднішній день інші пріоритети – пропозиції до завтрашньої планерки. А ти, певно, вважаєш, що вивести табір із глухого кута можна лише силою зброї? – підтримав жартівливий тон і Петя.

– Я так не думаю, проте останній довід королів завжди повинен бути напоготові, – Приходько трохи хихикнув. – Ну а ти, як завжди, повен прожектів та ідей?

– Поки що ні, втім я намагаюся зібрати інформацію для роздумів. Головбух уже пообіцяв мені дати надвечір дебет – кредит за три останні місяці. До речі, у тебе не можна розжитися даними про чисельний склад табору, надходження й вибуття ув’язнених?

– Взагалі це секретна інформація, але оскільки ти в нас є повноважним представником начальниці табору, то я просто не маю права приховувати від тебе будь-що, – Олексій Ілліч багатозначно подивився на Петра. – Які ще відомості тобі потрібні?

– Кількість хворих, померлих, придатних до напруженої фізичної праці, непридатних до фізичної праці, придатних лише до легкої праці. А бажано б також причини непридатності, смерті; і це все загалом по табору та в розрізі підрозділів, – Петро запнувся, намагаючись пригадати, що він забув назвати.

– Гаразд, не напружуйся, – перебив його розумові зусилля Приходько, – я зрозумів, що ти хочеш мати всю картину життя табору за останні три місяці. Я підіб’ю цифри, які є в мене. Однак це лише частина з перерахованого тобою. Решту спробую роздобути у санчастині, їдальні й інших ділянках. Якщо дорогою натраплю на щось цікаве, – долучу до справи. А ти тим часом подумай, як під цю лавочку витягнути деякі секретні дані з Синіциної. Адже в документах Попенкова та його посіпак напевно є компромат, який не отримав ходу.

– Добре, спробую, – підтримав ідею Петро; відтак став озиратися на всі боки, ніби перевіряючи ще раз, чи все намічене виконав. – Як думаєш, до якого часу ми зможемо впоратися в частині збору інформації?

– Давай зберемося годині о восьмій у мене в кабінеті, – запропонував Олексій. – Напевно, тоді основні дані вже будуть у нас на руках, і ми зможемо зробити їх інвентаризацію.

– Приймається! – Петро потис соратникові руку, попрощався й пішов.