Підключаємо бухгалтерію

Підключаємо бухгалтерію

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1942 рік, березень. Виправно-трудовий табір "і"/6.

Після того, як Синіцина визначила остаточний термін подання пропозицій щодо стратегії розвитку табору, управлінська верхівка закладу заворушилася. Керівники всіх рівнів узялися поспішно складати депеші, які мали на меті відвернути від них гнів начальниці табору.

І тільки Петро не став дбати про збереження гарної міни при поганій грі. Він вирішив узагальнити наявну в нього інформацію, проаналізувати її та спробувати знайти ефективний вихід із ситуації. Начальник робочої зони снував підконтрольною ділянкою, даючи вказівки й організовуючи роботу, між тим у голові постійно крутилися дані про стан табору, про постачання, про голод, про війну, про продуктивність праці. До середини дня він зумів укласти розрізнені факти в якусь подобу системи, втім для повної ясності чогось не вистачало.

Після обіду виробничий процес пішов за накатаною схемою, і присутність Петра стала зовсім не обов’язковою. Коли видалася вільна хвилинка, молодий чоловік подався до бухгалтерії в надії роздобути дані, котрих бракувало.

– Доброго дня, – прямо з порога звернувся Петро до головного бухгалтера Климова, – я зараз займаюся збиранням інформації, аби виконати завдання начальниці табору щодо пропозицій по покращенню роботи. Хочу попросити Вас зробити виписки про надходження та витрати за останні три місяці.

– Здрастуйте, – першим поривом Семена Аркадійовича Климова було бажання відправити відвідувача до вищих інстанцій, що з формальної точки зору було б цілком обґрунтованою реакцією.

Проте якийсь внутрішній голос підказував йому, що цього робити не слід. Для ухвалення правильного рішення керівнику бухгалтерії потрібно було прорахувати можливі наслідки. Тому він став усіляко тягнути час: підвівся, зробив кілька кроків до Петра, подав йому руку і довго тряс її, розтягуючи рукостискання, потім повільно повернувся до свого місця за робочим столом, акуратно сів.

– Та Ви сідайте, беріть стільчик: у ногах правди немає, – головбух почав перебирати на столі свої папери, ніби шукаючи щось, і Петрові не залишалося нічого іншого, як узяти стілець та сісти навпроти бухгалтера.

«З одного боку, – розмірковував Климов, – я можу відмовити, оскільки надання бухгалтерських документів ув’язненому без вказівки керівництва заборонено. Але з іншого, цей хлопець – начальник робочої зони, який виконує завдання першої фігури табору й отримав від неї кредит довіри».

Семен Аркадійович чудово пам’ятав слова Синіциної про те, що всі мають сприймати вказівки Петра Даниловича Шаблі, як її власні.

«Крім того, у цього молодого чоловіка дещо виходить, і він зараз у фаворі в начальниці табору, – продовжував думати головний бухгалтер. – Та й чого на світі не бува – раптом цей хлопець знову придумає щось розумне? Тоді чому б мені не спробувати примазатись до його роботи, а можливо – і до слави? Якщо начальник робочої зони вкотре знайде ефектне рішення – я матиму повне право говорити, що сприяв йому в аналізі стану табору. А якщо запропонує нісенітницю – я можу просто промовчати».

Такий варіант був майже безпрограшним, тож досвідчений службовець наважився.

– То як, товаришу Климов, чи можу я на Вас розраховувати? – нагадав тим часом про себе Петро.

– Власне, яку інформацію Ви хотіли б отримати? – запитанням на запитання відповів головбух. – По всьому табору, чи тільки по робочій зоні?

– Якщо можна, план і фактичне надходження продуктів, обмундирування, обладнання, будівельних та інших матеріалів, постачання державі виробленої продукції, здавання об’єктів або їх частин. І бажано по всьому табору, в тому числі по робочій зоні й решті підрозділів; плюс рознарядка та план на наступний місяць, – Петро зрозумів, що співрозмовник готовий йому допомогти, а коли так, то озвучив програму-максимум.

– Ну, батечку, це легше сказати, ніж зробити, – Семен Аркадійович насупився, потер лоба й потряс головою, – навіть якщо я задію весь мій штат, то зможу дати Вам результати хіба що ближче до ночі, – чоловік зам’явся, ніби зважуючи всі "за" і "проти". – Адже я отримав таке саме завдання та теж маю подумати над своїми пропозиціями.

– То давайте думати разом! – парирував Петро. – В будь-якому випадку без об’єктивних даних про ситуацію ні Ви, ні я нічого путнього не придумаємо.

– Що ж, згоден, у цьому є сенс, – Климов ще раз витримав паузу, намагаючись набити собі ціну. І тільки коли побачив на обличчі Петра нетерпіння, підвів рису: – Гаразд, бухгалтерія спробує узагальнити інформацію, котру ви запитали. Я прикину, які дані можуть бути корисними. Проте після такого авралу я просто фізично буду не в змозі хоча б щось винаходити. Прийдеться Вам, Петре Даниловичу, взяти на себе творчу частину роботи, а у доповіді на планерці згадати скромну роль бухгалтерії в аналізі ситуації.

– Домовилися, – просто відповів Петро. – Я зайду годині о сьомій?

– Заходьте о шостій, – уточнив головбух, – думаю, частина корисної інформації до цього часу буде готова, а далі спробуємо діяти за обставинами.

– Тоді до вечора! – сказав Петро, потиснув господареві кабінету руку і вийшов на вулицю.