Невтішні підсумки першого тижня

Невтішні підсумки першого тижня

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1942 рік, березень. Виправно-трудовий табір "і"/6.

18 березня 1942 року о 6-00 старший лейтенант держбезпеки Ольга Михайлівна Синіцина на ранковій планерці вирішила підбити перші підсумки функціонування табору під її керівництвом, а також надати нового імпульсу діяльності активу.

– Доброго ранку всім! – промовила вона вже знайоме традиційне привітання.

Почувши у відповідь розрізнені зустрічні побажання, начальниця табору одразу перейшла до справи:

– Товариші! Минув тиждень з того моменту, коли ми з вами розпочали роботу з покращення функціонування табору. Вважаю, що загалом зроблено чимало. Чого вартий хоча б той факт, що нам удалося довести виконання планового завдання до 71 відсотка?! За вирішальний внесок у забезпечення зростання продуктивності праці виношу подяку всім членам комісії з перевірки і вдосконалення роботи об’єктів табору та прошу керівників комісії, Шаблю Петра Даниловича і Приходька Олексія Ілліча, продовжувати обстеження й упровадження рацпропозицій, не знижуючи темпу.

Синіцина підкріпила свої слова кивком голови в бік керівників комісії, які сиділи поруч.

– Безперечно, тут нами зроблено якісний стрибок, – продовжила Ольга Михайлівна. – Але, на жаль, цього замало. Партія та уряд вимагають від нас як мінімум стовідсоткового виконання плану. І для цього ми маємо задіяти всі свої можливості, всі резерви. А напрямок упорядкування продовольчого постачання й розподілу продуктів практично провалено! Люди голодують, а ми сидимо, склавши руки, і нічого не робимо! Начальнику господарської частини! – жінка жорстко зиркнула на бідолаху, який відразу ж підстрибнув зі свого місця. – Що Ви можете сказати на своє виправдання?! Яких заходів вжито?!

– Нами проведено ревізію всього наявного продовольства, здійснено дві випадкові перевірки правильності витрачання й розподілу продуктів у їдальні та під час обіду на Ближній лісосіці. Серйозних порушень не виявлено, – начальник господарської частини Лутков, червоний, як рак, перелякано запнувся, потім, ніби згадавши щось, продовжив скоромовкою: – Звіти про витрати і надходження продуктів, а також про залишки на складі щодня надавалися мною у приймальну, в суворій відповідності до Вашої вказівки.

– Ну і що ж у результаті всієї цієї Вашої діяльності, продуктів побільшало, чи люди стали краще харчуватися?! Чому ув’язнені голодують, якщо порушень не виявлено?! – начальниця табору була близька до переходу на крик.

Жінка не знала, як вийти із патової ситуації з продовольством. Через безвихідь і безсилля вона не могла повністю контролювати емоції, внаслідок чого її дратівливість вийшла назовні.

– Господарська частина здійснює розподіл продуктів у строгій відповідності з чинним на сьогоднішній день наказом колишнього начальника табору Попенкова, – ніби захищаючись, з образою в голосі промовив Лутков. – Відповідно до цього наказу, норми забезпечення на наступний місяць коригуються в робочому порядку після отримання рознарядки на продукти. Цього місяця заплановано і фактично надходить трохи більше половини продовольства, передбаченого офіційними нормами. Ми його розділили на кількість днів у місяці й видаємо щодня строго за вагою в їдальню. А там уже своя система розподілу між ув’язненими – залежно від виробітку.

В очах чоловіка проступили сльози, він спробував взяти себе в руки; між тим у цей час Синіцина розлютилася:

– Накази та рознарядки на хліб не намажеш! Потрібно наводити лад у дорученій Вам справі! – кинула вона в обличчя Луткову, і це стало останньою краплею, котра переповнила чашу його терпіння.

– Саме так! Якщо нема чого та на що намазувати, – то хоч би я й зі шкури виліз, – продуктів не додасться! – Фрол Микитович Лутков пішов у рознос. – Сумніваєтеся, що немає порушень? А нема! Може й були раніше, втім після запровадження раптових перевірок усі вирішили, що дешевше буде скористатися Вашою порадою і почати все "з чистого аркуша", працювати згідно з законами, наказами та розпорядженнями начальства. Порушники залягли на дно, а хто чесно працював – то й далі продовжує так само. Тільки от продовольства з кожним місяцем все менше до табору надходить!.. – начальник господарської частини зупинився і перевів дух; тоді витер піт із чола та вже спокійніше закінчив: – Можливо я й погано працюю, але вбийте мене – не знаю я, де роздобути додаткові продукти. Не мій рівень, це вирішується вище.

– Мабуть, Ви маєте рацію, Фроле Микитовичу, – начальниця табору зуміла нарешті впоратися з емоціями і тепер прагнула направити планерку в конструктивне русло, – з наскоку цю проблему дійсно не вирішити. Однак вирішувати її потрібно!

Жінка на якийсь час задумалася, згодом наважилась:

– Я перепрошую в усіх присутніх за свою нестриманість і пропоную перейти від взаємних звинувачень до пошуку виходу із ситуації. Якщо ви пам’ятаєте, тиждень тому я просила членів активу надати свої пропозиції щодо кардинального покращення роботи табору. Наразі ніхто, крім комісії з перевірки та вдосконалення об’єктів, не представив своїх міркувань із цього приводу.

Начальниця табору обвела вимогливим поглядом присутніх, і після напруженої паузи уґрунтувала:

– Завтра на планерці я вислухаю пропозиції кожного. Але постарайтеся зосередитись на стратегічних напрямках перебудови всієї системи. Балаканиною "на користь бідним", косметичними підчистками та половинчастими заходами нам проблем не вирішити. А зараз – за роботу, товариші!

Керівний склад залишав адміністративне приміщення у задумливості. Всі розуміли, що їм дано завдання щодо пошуку шляхів розв’язання задачі з багатьма невідомими. Якби вони знали шукану відповідь, то давно оголосили б її. Втім робити нічого – треба виконувати розпорядження начальства... І кожен розмірковував над тим, як вийти з цієї скрутної ситуації, не втративши обличчя.